Богун

1

- Сором виправляти значне військо проти жалюгідної зграї хлопства… Чим менший буде відділ, що погромить цю наволоч, — тим більше слави… Пройдіть крізь ліси й степи, зруйнуйте Січ, знищіть дощенту зухвалу юрбу дикунів і приведіть сюди ватажків для справедливої кари.

Так промовляв гетьман Потоцький, виправляючи в похід проти Хмельницького відділ Шемберга та сина свого, молодого гетьмана Стефана.

І не тільки сам гетьман, а й більшість полковників, ротмістрів — переважна більшість лицарства польського — були глибоко переконані, що розігнати «лякливу юрбу козацького й татарського гультяйства» зовсім не важко.

Справді, чи не найперше у всій Європі було тоді польське військо. Померлий недавно гетьман Станіслав Конецьпольський Залишив армію в найкращому стані. Пограничні містечка й замки були непогано укріплені, мали досить гармат та іншої амуніції, хоругви й полки були добре озброєні й складалися в більшій частині з старих, досвідчених жовнірі.

Отож на виправу проти Хмельницького дивилися мов на якусь веселу прогулянку військову. Сподівалися розігнати гультяйство самим тільки пострахом, самою тільки демонстрацією незвичайної потуги, багатства й пихи панської…

Тому-то як грім серед ясного неба вдарила звістка про Жовті Води.

В уяві всього лицарства польського, що цілими днями й ночами бенкетувало, не маючи й гадки про небезпеку, зухвала, ляклива юрба хлопсько-козацька раптом виросла в грізну, страшну силу.

Зловісним буряним вітром повіяло з Дикого Поля…

Не минуло й тижня після розгрому поляків під Жовтими Водами, як Хмельницький з шістьома тисячами козаків і татар перейшов Тясмин, а через день під’їзди коронного війська вже наткнулися на передові козацькі загони.

Хмельницький недаремно посивів, воюючи під корогвами Польщі: він краще від кого іншого знав, як тяжко ставати з погано озброєним та нашвидку впорядкованим військом проти залізних когорт польських…

«Нарешті, всього можна сподіватися, навіть поразки, навіть остаточного розгрому козацького війська», — хвилюючись думав Хмельницький.

Хвилювання його дійшло до найвищої точки, коли військо козацьке одного вечора зупинилося перед табором Потоцького.

Негайно ж відряджено на звіди Богуна з двадцятьма козаками.

Тривожно минула ніч.

Світанком Богун вернувся й повідомив, що поляки стоять між Корсунем і Стеблевом на добре уфортифікованій позиції.

З наказу Потоцького Стеблів і Корсунь спалено. Людність ховається в околишніх байраках. Є навіть цілі загони повстанців, що по ночах нишпорять коло польського табору. Серед поляків чимале безладдя. Великий і польний гетьмани, як і раніше, ніяк не дійдуть до згоди: Потоцький хоче відступати на Білу Цфкву, Калиновський же радить не залишати позиції над Россю й боронитися.