Долина Єдиної Дороги

— Шіто-о-о-о! Йди далі!

Зрештою, і самому не обов’язково висіти тут, як шинка. Заземелець знову зігнувся вдвоє й обхопив мотуз руками. Хоча сильно боліло поранене плече, він усе-таки повільно поповз по мотузу вгору, підтягуючи за собою зв’язані ноги. Справжні чоловіки вміють не помічати біль і робити те, що виглядає неймовірним!

Шіта від окрику, який долинув з пекельного озера, підвела голову. А й справді! Якщо вона не зіштовхнула Морфіда у магму й дозволила таким чином урятуватися Праві, то тепер сама повинна довести усе до кінця. І ні онда, ні ця діва, ні її волохаті здоровані не стануть їй на перешкоді.

Жінка глянула в очі зміям, що досі нерухомо затискали арку моста у своїх обіймах, махнула рукою в сторону фортеці-палацу і витягнула із піхов меч. Права важко зітхнула й почала повільно відходити до своєї крижаної зброї.

Біля підніжжя замку знову завирувала битва. З воріт і з мурів стріляли вари, проте їхня зброя майже не завдавала шкоди броньованим тварюкам. Онда з останніх сил стримувала напір гірських ящерів, що знову кинулись у бій. Їхні кільця дедалі сильніше стискували тіло болотного удава. Праву й Шіту на кілька секунд роз’єднало тіло третього змія, який лавиною поповз на підмогу своїм родичам. Шіта стрибнула з парапету на його тулуб і за мить біля неї опинилася діва з крижаним мечем у руках.

— Встигла! — люто викрикнула заземелька й стрибнула на Праву. Їхні мечі дзвінко залунали серед навколишнього шуму.

Третій змій ураз пружиною скрутився в кільця й обоє жінок попадали на кам’яні плити мосту. Велетенська рептилія наче вистрелила вгору, вчепившись за стіну своїми лапами. Але навіть усієї її довжини не вистачило, щоб досягнути верху, де вже гуртувалися вари з довгими піками.

Права на мить пізніше підвелася з плит — далася взнаки втома від попереднього бою — й цієї переваги виявилось для Шіти достатньо, щоб притиснути ногою її меч і занести над жертвою свій. Перед тим, як ударити ненависну діву, в голові Шіти змигнула думка, що Морфід не зміг вбити цю красуню, бо він всього лиш чоловік і, замість сконцентруватися на перемозі, встигав ще й милуватися неймовірною вродою своєї противниці. Цієї вади не мають жінки-воїни! Проте зарубати Праву Шіта так і не встигла. Рівноважна куля держака Морфідового меча глухо стукнула її в тім’я, і щось шарпнуло її за руку вниз.

Коли жінка звалилася на міст, Чисторос гидливо відкинув зброю. Він теж устиг. Сьогодні всі встигають. І лише тепер він глянув Праві просто в очі. На його щастя, у них була лише радість і вдячність за порятунок, а не те, що бачили в них Морфід і Шіта. Та цієї краси небесного створіння було достатньо, щоб зніяковіти до запаморочення й відчути себе маленьким і страшним, наче розчавлена миша.

— Я потім тобі подякую! — усмішка Прави була найщирішою подякою, якої зазнавав у своєму житті молодий доріжанин. Усі тривоги, страх і спогади зникли, а душу заполонили спокій і добро, якого так хотілося і якого шукає в цьому світі кожна істота. От тільки добро для кожного різне.

Діва нагнулася до непритомної Шіти й висмикнула з-поміж її грудей амулет. Розірвавши ланцюжок, на якому висів дивовижний камінь, вона піднесла його до своїх очей і щось тихо прошепотіла. Гірські змії враз перестали боротися з ондою. Змія також розімкнула свої міцні обійми. Піки варів так і залишилися в їхніх руках.

— Ви вільні! — голосно крикнула Снігова Права й пожбурила амулет за парапет мосту. Знизу долинув тихий сплеск і небо осяяло дивовижно різнобарвне сяйво. Усе навколо залили сріблясті, золотаво-зелені, смарагдові, небесно-сині, малинові промені й за мить усе зникло. — Тепер над вами ніхто не матиме насильної влади! Повзіть собі геть з мого дому.