Зруйновані зорі

Я продовжував стояти в коридорі, слухаючи розмову. Ні командир взводу, моя донька Рашель, ні її заступник, лейтенант Валько, у цій дискусії участі не брали. Цілком очевидно, що вони чудово все розуміли, але вирішили не заважати своїм підлеглим — мовляв, хай собі посперечаються, адже в суперечках, як відомо, народжується істина.

— Як на мене, усе це дурниці, — пролунав дзвінкий голос, що належав Естер Леві, рудоволосій дівчині із зовнішністю кінозірки. — Треба ж таке вигадати — сегментовані боєголовки! Чужинці не ідіоти, щоб спокійно спостерігати, як ці сегменти розлітатимуться по всій дром-зоні. Вони спалять їх лазерами.

— Таких сегментів має бути дуже багато, — відстоювала свою ідею Хулія Мартінес. — Тисячі. Десятки тисяч…

— А мільйони не слабо? — втрутився хлоп’ячий баритон землянина Станіслава Михайловського. Мимохідь я сам здивувався, як швидко навчився розпізнавати своїх підопічних за голосами. — Потрібно не менше п’яти мільйонів повноцінних ґлюонних зарядів, щоб покрити всю дром-зону. Порахуй сама, Хуліє, це ж елементарні викладки. Естер має рацію — усе це дурниці. Якби ми мали стільки бомб, то давно звільнили б усі людські планети. І не знадобилося б ніяких „килимових бомбардувань“ дром-зон. Ми просто використовували б ці заряди в бою замість звичайних позитронних і термоядерних.

— Справді, — погодилася Естер. — Навіщо кидати бомби в нікуди, якщо кожна з них може підбити ворожий корабель. Була б у нас бодай сотня тисяч ракет з ґлюонними боєголовками, наш флот миттю очистив би цю систему від чужинців. І решту також.

Запала мовчанка, і я, скориставшись паузою, увійшов до кают-компанії. Хлопці та дівчата негайно підхопилися й відсалютували мені. Усі вони були помітно втомлені й схвильовані — давалось взнаки нервове напруження останніх двох годин, коли ми здійснювали прорив через дром-зону та відривалися від переслідування. Рашель мала значно спокійніший вигляд, ніж її підлеглі, зате лейтенант Валько був хворобливо блідий, аж сірий, а під очима залягли темні кола. Однак це не було наслідком недавніх переживань, просто дорогою від Дельти Октанта до Хорса йому перепроґрамували імплант відповідно до новоросійських стандартів, бо інакше він засвітився б під час першого ж проникнення в мережу. Підозрюю, що це була дуже болюча й вкрай неприємна процедура. Бідолашний хлопчисько, що він зробив зі своїм мозком! Я завжди ставився до кіберів із співчуттям і несхваленням, хоча свого часу, ще юнаком, сам мало не наважився на вживлення імпланта заради віртуальних космічних польотів. Контакт із комп’ютером через ментошолом не давав стовідсоткового відчуття реальності, і при всій переконливості створених ним образів усе-таки залишалося відчуття їх ілюзорності. Зате імплант дозволяв повністю відключатися від зовнішнього світу й не просто входити у кіберпростір, а зливатися з ним, ставати його невід’ємною частиною. Добре, що я не піддався цій спокусі…