Мир хатам, війна палацам

Саме німецьку націю він вважав чільною в минулому історичному процесі, саме їй визначав провідну роль рушія в подальшому історичному прогресі.

Щодо романської раси, то в своїх ретельних дослідженнях минулого професор не знаходив поважних показників зіткнення між нею та нацією українською. Тим–то в шуканні шляхів у прийдешнє він не бачив передумов для будь–яких реальних взаємин між Україною та Францією. Франція була собі десь там далеко, за двома хребтами гір, Карпатами й Альпами, — аж на краю євразійського суходолу. Українці у Франції, власне, не проживали, не залишалося там від попередніх поколінь і поховань, руїн чи будь–яких інших решток стародавньої матеріальної культури — так важливих для історіографа при визначенні генезису сучасності. Небагато французів проживало і на Україні, та й ті були елементом випадковим, сказати б — не історичним: учителі танців по жіночих гімназіях або агенти французьких підприємців, що розташувалися на українській землі, шукаючи найкращого прибутку на свій капітал. Вони, правда, споруджували пам'ятники сучасної матеріальної культури — фабрики та заводи, і навіть заривались глибоко в землю — видобуваючи різні корисні копалини, але поховання після них залишалися не французькі, а українські — загиблих у нужді українських заробітчан, та й пам'яткою жила хіба ще ненависть сучасних трударів — теж українських. Все це мало живило допитливість знавця минувшини.

Отож шляхи української нації та нації французької бігли собі в історичну далечінь неначе паралельно.

І враз — першою ластівкою жаданих прийдешніх взаємин майбутньої української держави з державами іншими — з'явився якраз посланець Франції.

Він прибув поспіхом. Отже, не було сумніву, що чогось потребував. А чого може потребувати Франція від України?

І голова Центральної Ради трепетав.

Мсьє Енно теж трепетав.

Адже був він ціле своє життя тільки звичайнісіньким комівояжером — спеціалістом по одеколону, пудрі та гігієнічних гумових виробах. До війни він спокійнісінько гендлював собі у Києві, як агент французької парфюмерної фірми «Коті» при київському «Юротаті», тобто — «Південно–російському товаристві торгівлі аптечними товарами». Коли почалася війна, в житті мсьє Енно сталася надзвичайна подія, що символізувала його успішне просування життєвим шляхом: він ступив на путь державної діяльності. Міністерство торгівлі Франції доручило йому бути торговельним аташе республіки на півдні Російської імперії, яка в союзі з Францією вела війну проти австро–німецького блоку і потребувала не лише косметики та медикаментів, але й армійської амуніції, кулеметів, гармат, аеропланів та іншого військового спорядження. Кар'єра та матеріальний добробут мсьє Енно феєрично злетіли вгору: він мав від уряду Франції документ, діставав високі комісійні від продавця і, певна річ, спромогався забезпечити собі неабиякий куртаж і від покупців. Російська революція аж ніяк не пошкодила справам мсьє Енно, навпаки, незрівнянно збільшила всі його ресурси, бо торговельні зв'язки між Францією та Росією від дня революції значно поширились.