Альбатрос — блукач морів

… Він копав то в одному, то в іншому місці, але нічого, крім десятка монет та ще, як він каже, печатки Сюркуфа, не знайшов. Річ у тім, що протягом останніх двох століть на Сейшелах сталися численні зсуви, землетруси. Якщо й були тут колись піратські схованки, то тепер вони зруйновані. Проте ніщо не могло похитнути віру містера Вілкінса в успіх.

І він копає. Щороку в нього працює бригада з десяти-двадцяти чоловік, а буває й по півсотні.

Плантація кокосових пальм — єдине джерело прибутку Вілкінса. Та останнім часом горіхів ледь вистачає, щоб прогодувати сім’ю. Сім’я у нього велика — шестеро дітей, дружина. Раніше дві жінки, не вірячи в успіх його діла, покинули Вілкінса. Але це не злякало шукача. Коли вже не лишається й цента, а копачі вимагають платні, Вілкінс вирушає до Африки і — шапку по колу! — серед багатіїв знаходить меценатів. Отримавши підмогу, знову береться до роботи. Так було вже кілька разів. Та навіть у ті важкі часи робота не припинялася. А зараз вона в розпалі: цьогорічний врожай кокосових пальм приніс Вілкінсу чималий прибуток — можна найняти ще десяток копачів.

Підійшли до гурту людей з кирками й лопатами в руках. По пояс у воді, вони довбають скелі, вичерпують воду, вовтузяться біля насоса. Містер Вілкінс задоволений — усе йде за планом.

Світайло поцікавився: як це Вілкінсу вдається умовити людей працювати — адже справа невигідна і непевна.

— О, люди свідомі! — відповів той. — Вони вірять, що праця врешті принесе їм чималий капітал.

— Отже, є стимул?

— Аякже, — підхопив Вілкінс. — Скарби я знайду неодмінно, хоча б мені довелося рити ще тридцять років. А золота тут стільки, що вистачить і мені і моїм людям. Коли я віднайду його, в першу чергу розрахуюся з боргами, які вже надто зросли; потім дам винагороду копачам за їх сумлінну працю; ну, а решту залишу собі.

— І на все це вистачить золота?

— Якщо воно задовольняло тисячу піратів, то мене теж задовольнить. Адже тут закопано 350 тонн коштовностей.

Вілкінс спитав, чому я цікавлюсь його роботою. Світайло розтлумачує, та в перекладі з української, певне, допускає поточність. Вілкінс зрозумів, що і я теж шукаю скарби, тільки в Примор’ї.

— Уссурійський край? — спитав він. — Не певен, що там щось є. Та спробуйте шукати біля Каспійського моря. Там мають бути скарби.

Не було сумніву, що перед нами людина, озброєна неабиякими знаннями. Він знає як своїх п’ять пальців, де і які скарби закопано у найвіддаленіших куточках землі… За вартістю піратських багатств Сейшели, мовив, займають сьоме місце — після Перу, Багамських островів, Гаїті та інших. Але Вілкінс шукає на Сейшелах, бо в його руках достеменний план піратських схованок, а ще через те, що сюди рідше навідуються різні шукачі, хоч їх останнім часом і збільшилося.