Смерть Верґілія
- Автор: Брох Герман
- Год: 2014
- Язык: украинский
- Год: Вид-во Жупанського
- ISBN: 978-966-2355-52-9
- Переводчик: Олекса Логвиненко
- Жанр: Классическая проза
Электронная книга - «Смерть Верґілія». Краткое содержание книги:
Перу Германа Броха належить також трилогія «Сновиди», романи «Спокусник», «Невинні», численні новели, публіцистичні та культурологічні праці (зокрема книжка «Дж. Джойс і сучасність»).
Лишалось чекати, набиратись терпіння великого й просто чекати, і тривало це довго, нестерпно довго. Та зрештою… зрештою все ж таки щось та з’явилося. І дивна річ: те, що з’явилося, було хоч і цілковитою протилежністю тому, на що він чекав, але воднораз і немовби продиктоване неминучістю. Спершу це був звуковий образ, який сповістив про себе човганням кроків, що повільно випливало із тиші, а також нерозбірливим бурмотінням, і тривалий час той звуковий образ немовби лишався у тіні, перш ніж з’явилися, і носії того човгання і бурмотіння — три постаті, три білі, геть невиразні плями, які наближались неквапно, мов знехотя, нерішуче, похитуючись і раз у раз спиняючись, зливаючись і знову розходячись, то виринаючи з місячного сяйва, то поринаючи в темряву. Затамувавши подих і весь насторожившись, стривожено затамувавши подих у цьому нічному сяєві, що аж дух забивало, напружено згорнувши на грудях руки, напружено схрестивши на персні пальці, напружено всім тілом подавшись впритул до вікна й далеко із нього вистромивши голову, він стежив, як наближаються ті три примари. На хвилю вони всі примовкли, але потім, немовби усупереч отому невиразному бурмотінню доти, раптом чітко й надзвичайно виразно пролунав голос — різкий, як у ворони, тенор; мало на крик не зриваючись, той голос, наче власник його ухвалив остаточне й незаперечне рішення, заявив:
— Шість сестерціїв.
Знову запала тиша, і складалося враження, ніби це остаточне рішення взагалі вже не допускало жодної відповіді; але згодом вона все ж таки пролунала.
— П’ять, — кинув інший, теж чоловічий голос — спокійний, майже заспаний бас, кинув недоброзичливо, але добродушно, вочевидь не бажаючи провадити будь-які перемовини далі. — П’ять.
— А дзуськи, шість! — незворушно прокаркав перший голос, на що бас, спершу пробурмотівши щось незрозуміле, спокійно, але рішуче, як і перед цим, промовив:
— П’ять, і жодного аса більше.
Вони поставали. Досі важко було збагнути, про що вони там торгувались, але тепер озвався третій голос, і належав він п’яній жінці.
— Віддай йому шість! — надривно-пронизливим, масним вереском наказала вона, і в її нетерплячо-вимогливій настійності вчувалося щось підлабузницьке і послужливе; однак домоглась вона цим не багато, бо відповів їй лише глузливий гортанний сміх. І тоді цей жіночий голос, роздратований сміхом і глузуванням пихатим, зірвався на лютий крик: — Тобі тільки жерти, а платити й не думаєш!.. І м’ясцем любиш поласувати, і рибкою, всім… — А як у відповідь на ці слова її знову почувався лише той самий хрипкий чоловічий сміх, вона взялась за своє: — А я — купуй і борошно, і цибулю, і яйця, й часник, і олію, й часник… і часник… — П’яно хапаючи ротом повітря, під супровід чоловічого сміху, який ще дужче під’юджував її і вже переходив у якесь важке клекотання, вона вперто чіплялась за той такий дорогий часник. — Йому, бач, часнику закортіло… Часнику…
— Правду кажеш, — урвав її своїм карканням тенор і несподівано, без переходу гаркнув: — Та відчепись!
Але жінка, так ніби слова ці поставили все на своє місце, не могла вгамуватись: