Провина
- Автор: Хома Анна
- Год: 2003
- Язык: украинский
- Год: ЛА Піраміда
- ISBN: 966-7188-80-9
- Жанр: Современная русская и зарубежная проза
Электронная книга - «Провина». Краткое содержание книги:
Чи варто тривожити приспаних привидів і де взяти відвагу, щоб уціліти у боротьбі з ними?
Одвічні запитання. Одвічна війна між Світлом і Темрявою. Війна яка ніколи не завершується. І треба вирішити, під чиї знамена встати, і в цьому рішенні не можна помилитися, бо помилка може перерости в Провину, яка здатна перекреслити теперішнє і зруйнувати майбутнє, і яку не можна буде загладити навіть найбільшою ціною.
Біда шаснула досередини. Була мить, коли вона подумала, що їй доведеться заночувати на подвір’ї. Від цієї думки в неї аж шерсть стала дибки. Але все владналося.
Люди рідко прислуховуються до свого серця.
Ілона відвернулася, ледве стримуючись, щоб не розтрясти браму, в яку вчепилась обома руками і ніяк не могла відірватись.
Блукаючи містом, як зомбі, не бажаючи ночувати в квартирі разом зі старушенцією і сморчком, вона несподівано для себе опинилася на знайомій вулиці і здригнулася, побачивши, як ударило світло з дверей знайомого будинку… і загадала: якщо це світло не згасне і ці двері не зачиняться, поки вона порахує до десяти, то вона увійде туди і все їм розповість, починаючи з подій минулої п’ятниці, коли вона вмирала з цікавості, причаївшись у себе в будинку на сходах вище поверхом і намагаючись не пропустити появи маминого ухажора, — першого на її пам’яті ухажора, якого мама запрошувала до себе в гості, бо зі всіма іншими зустрічалася на їхній території, боячись, щоб хтось із них не побачив, яка в неї доросла дочка, — а розповівши все, запитає у них: «Ви все це підстроїли, чи не ви?»
Вона дуже швидко рахувала до десяти, справді, дуже швидко, але, але, але… двері замкнули, світло вимкнули, тьопай, Ілоночко, куди знаєш, а нам не заважай.
«Не надійтеся, уроди, ми ще обов’язково побачимося!»
8. Субота
Омлет підгорів.
Вона відвернулася лише на хвилинку — вночі вимкнули електроенергію, холодильник потік, і треба було повитягувати продукти — а краї омлета за цю хвилинку вкрилися чорною каймою.
Марія швидко відставила пательню. Давно в неї ніщо не підгорало.
— Що в нас сьогодні на сніданок? — чоловік увійшов швидким бадьорим кроком і заглянув їй через плече. — Що це за різнокольорова штукенція?
Марія стиснула ручку пательні.
— Це такий омлет? З помідорами, ковбасою і перцем? Перший раз такий бачу. Де мій улюблений кришталь?
Він витяг дві широкі кришталеві салатниці й потягнувся за виделками.
— Ми живемо, як справжні буржуї.
— Я приготую новий! — Марія відсунула пательню і метнулася за продуктами.
— Що новий? Омлет?
— Я швидко. Ти встигнеш на роботу, не хвилюйся.
Він схопив відставлену пательню.
— Я хочу цей омлет. Він так на мене дивиться…
— Він підгорів, почекай хвилинку.
— Хто підгорів? Омлет? Ну, ти не знаєш, що таке підгорілий омлет. От у мене колись омлет підгорів по-справжньому, по-студентськи. Лишився тільки тонюсінький шар вугілля. Зате в кухні було стільки диму, що комендант викликав пожежників. Увесь гуртожиток падав від сміху… крім мене, звичайно, і коменданта.
— Але…
— Сідай. Я сьогодні замість офіціанта…
Влад розрізав омлет на порції і почав викладати у тарілки. Жінка кілька разів поривалася встати, спостерігаючи за його рухами, і лише коли він сів, сама взялася за виделку.
— Шикарний омлет.
— Неправда.
— Чому неправда? — проговорив Влад із набитим ротом.
— Насправді він тобі не сподобався.
— Я краще знаю. А… якщо б не сподобався, то що?
Вона роззирнулась.
— Я забула витягнути серветки, — і зірвалася з місця раніше, ніж його набитий рот спромігся щось промовити. — Ось, прошу.
Змушений був відставити виделку. Як інші чоловіки дають собі раду з жінками?
Перед очима з’явилися світлини із зображенням тіла, вкритого синцями. Можна, звісно, і в такий спосіб..
Влад зусиллям волі запакував світлини назад у конверт.
— Що страшного могло б статися, якби мені не сподобався омлет?
Він подивився на неї і машинально взявся за виделку.
Марія істерично розсміялась і поспішила прикрити рот долонею, але, роззирнувшись довкруж, раптом помітила, що кухня ІНША, і чоловік за столом сидить інший, а вона, виявляється, добрий шмат сьогоднішнього ранку провела у своєму минулому, вона провалилася туди блискавично й одразу, як тільки побачила, що омлет ПІДГОРІВ.
Опустивши руку, Марія підійшла до столу впритул, вчепилася руками в стільницю, нахилилася до чоловіка і рівно мовила:
— Слухай, Бармак, не приставай.
А тоді неквапом вийшла на терасу і спустилась у сад, вкрай знахабнівши, самовільно відклавши на потім варіння кави й миття посуду, кусаючи губи, щоб часом не обернутись і не побачити, що вона жорстоко помилилась, і все залишилося по-старому.