Гаррі Поттер і напівкровний принц

— Що це за професор Слизоріг? — Невіл ошелешено дивився на власне запрошення.

— Новий учитель, — пояснив Гаррі. — Мабуть, доведеться йти.

— Але що йому від мене треба? — нервово запитав Невіл, ніби остерігався покарання.

— Уявлення не маю, — відповів Гаррі. Та це було не зовсім так — уявлення він мав, а от доказів на його підтвердження не мав. — Слухай, — додав він, бо в голові в нього раптом зажевріла одна ідея, — накриймося плащем-невидимкою і по дорозі добре роздивимося, що там задумав Мелфой.

З цього задуму однак нічого не вийшло: просто неможливо було проштовхнутися в цьому плащі в коридорах, забитих учнями які ніяк не могли дочекатися візочка з обідом. Гаррі неохоче запхав плаща у рюкзак. Його варто було носити хоч би для того, щоб уникнути прискіпливих поглядів. То з того, то з того купе постійно вискакували учні, щоб краще його роздивитися. Єдиним винятком була Чо Чанг, яка, побачивши Гаррі, втекла у своє купе. Проходячи повз скляні двері, Гаррі помітив, що вона гаряче щось обговорює зі своєю приятелькою Марієттою. Товстий шар гриму не міг цілком приховати розсипи прищів, що й досі не зійшли з її обличчя.

Коли вони підійшли до купе «В», то зразу помітили, що Слизоріг запросив не лише їх, хоча, судячи з ентузіазму, з яким Слизоріг їх привітав, Гаррі був найбажанішим гостем.

— Гаррі, мій хлопчику! — вигукнув Слизоріг, побачивши його, і аж підстрибнув. Його величезне черево під оксамитовою мантією, здавалося, займало все купе. Блискуча лиса голова та довгі сиві вуса сяяли під сонцем не менш яскраво, ніж золоті ґудзики його камізельки. — Радий тебе бачити, радий бачити! А це, мабуть, містер Лонґботом!

Невіл злякано кивнув. Слизоріг вказав їм жестом на єдині два вільні місця біля самих дверей, і вони посідали там один навпроти одного. Гаррі роздивився інших гостей. Упізнав одного слизеринця, свого однолітка — високого чорнявого хлопця з гострими вилицями й довгастими зизуватими очима; було там ще двоє семикласників, яких Гаррі не знав, а біля самого Слизорога забилася в куток, наче не розуміючи, як вона тут узагалі опинилася, Джіні.