Крута компанія
- Автор: Біла Надія
- Год: 2017
- Язык: украинский
- Год: Академія
- ISBN: 978-966-580-504-5
- Жанр: Современная русская и зарубежная проза
Электронная книга - «Крута компанія». Краткое содержание книги:
Ненаситне Я юних героїв повісті хаотично рветься пізнати себе в собі й себе в іншому, бо вже так хочеться щастя. І в певний момент до них приходить усвідомлення, що кожен крок, навіть помилковий, не забирає можливості зробити ще один — правильніший.
У тебе тремтять руки й коліна, ти вся тремтиш — ти ніколи такого не відчувала. Це не ревнощі, не гнів — тобі сказали, що в тебе рак і ти помреш через місяць. П’ята стадія, чи яка там остання, двадцять п’ята.
— Лисичко, я ось про що хотів з тобою поговорити, — він ніби й не бачить, що ти одягнена й раптом стала червоношкірою, — хотів пояснити, — він сідає на ліжко. — Ти мені дуже подобаєшся, і я хочу, щоб ти про це знала.
— Угу, — от і все, що ти змогла із себе видавити, і вже відчуваєш, що сльози зараз хлинуть водоспадом. Але не можна плакати, треба спочатку з ним розібратися. Треба якось почати.
— Але розумієш, — його руки гуляють у повітрі. Ти ще нічого не питала, а він уже збирається пояснювати, ще й за допомогою жестів. — Приїжджає моя Дашка, і нам із тобою доведеться взяти тайм-аут.
— Х-х-то? — у тебе голова не варить зовсім, голос тремтить.
— Ну, моя дівчина, Даша. Вона зараз у магістратурі в Пенстейті вчиться. Це дуже крутий універ. Приїжджає з Америки кожні півроку, — його язик і губи рухаються, ніби в роті в нього велика цукерка, і він дивиться навколо, бо не знає, куди її виплюнути. А на тебе він не дивиться. — Але в нас уже давно так собі, розумієш, — він махає голою рукою, — більше за інерцією. Просто я не можу людину кинути в такий період. Їй там важко.
— Це повний піздець, — уперше в житті ти вимовляєш це слово гучно й чітко, і не подружці, а хлопцю.
Після бруду, який тільки що вилився на тебе з його телефону, ти отримуєш вишню на купці гівняшок — дівчину Дашу. З Америки. У важкий період. За інерцією!
Ти приголомшена настільки, що в голові повна порожнеча. Ти немов виходиш зі свого тіла й ширяєш під стелею над місивом із ковдри й подушок, над червоними вогниками, над джинсами Сашка, що вивернуті однією штаниною назовні, із грудкою чорної шкарпетки поруч. Твоє життя закінчене.
— Я тобі обіцяю, лисичко, — доноситься знизу голос, — ми все надолужимо. За два тижні. Щойно вона поїде. Бо ми з нею більше як друзі, ну, ти ж розумієш…
— Сашко, — десь там, у кімнаті внизу, каже твоє тіло, — а як же всі інші? З ними теж перерва?
— Хто? — в нього здивовано підіймається одна брова.
— Леся, Марина Приймальня, Ірочка Пед, Маша-2, Оленка Очі.
Сашко примружується, складає руки на грудях.
— Підглянула мій пароль? — рівно запитує він.
— У тебе на цих цифрах протерлися дірки! Ти ж від телефону не відлипаєш!
Заціпеніння минає, і ти починаєш усвідомлювати, що сталося, і не лише в останню чверть години, а тиждень тому, місяць і навіть два.
— Ой, лисичко, тільки не починай, — Сашко морщить ніс. — Це нічого не означає. Подумаєш, якісь там повідомлення! Я з ними не зустрічаюся.
— «Я всього тебе вилижу, як минулого разу!» — вигукуєш ти так голосно, що голос миттєво хрипне.
— І що? У дівчини розвинена уява. Ти через Дашку так засмутилася? — Сашко погладжує руками свої плечі й ні крапельки не хвилюється. — Ну, вибач, солоденька. Я тобі обіцяю, — він піднімається, рушник з його стегон звалюється на підлогу. — Два тижні, максимум, і ми вільні.
Він зовсім не соромиться. А ти не можеш на нього голого дивитися. Його пальці подовжуються, як щупальця, тісто голого тіла колихається, розростається. Господи, він збирається тебе обняти!
— Не підходь до мене! — ти захлинаєшся сльозами. — Ти брехав мені із самого початку. І наші стосунки для тебе нічого не означають. Ти зустрічався зі мною й з усіма своїми Маринами й Дашами одночасно!
Тобі відчайдушно хочеться, щоб Сашко сказав щось правдоподібне. Щось справжнє. Щоб ти могла йому повірити.
Сашко підбирає з підлоги свої труси, червоні, із чорною товстою резинкою під пупком, одягає їх. Сідає й грайливо на тебе дивиться.
— Лисичко, досить ревіти. Ти ж доросла дівчина. Повторюю ще раз — Даша в Америці. Дівчата в телефоні — це фігня, ну, просто секс по телефону.
— Як можна так безсовісно брехати? — схлипуєш ти.
— Я ж зізнався, — здивовано каже він.
І твердить як заведений те саме, чим би ти йому не докоряла. Він відкриває свої повідомлення й починає тикати по екрану — демонстративно їх видаляти.
Тобі погано від серцебиття, яке вгамувати неможливо і від того, що Сашко зовсім не хоче розкаюватися. Він тільки вибачається. І це нічого не означає. Він, як автомат у службі підтримки, пропонує натиснути «5» або «8», і ти чекаєш і чекаєш, коли тебе з’єднають із живою людиною. А потім — клік! — і дзвінок обривається. Бо там нема живих.