Готель Велика Пруссія

— Дозволите й мені закурити? — попросив Ніцпон, який вже, мабуть, почувався в’язнем.

— Звісно. Я навіть вас пригощу, — втрутився Фішер, — у мене чудові «Die Reichswehr».

— Дякую, в мене свої...

Фабрикант дістав портсигар і сірники. Вістович раптом почав уважно приглядатися до його рухів. Портсигар мав гарну позолочену поверхню з великими літерами «В» і «Н», що химерно перепліталися між собою. Без сумніву, це означало його ім’я — Вальдемар Ніцпон. Ось він витягнув цигарку і, тримаючи її вертикально, мов цвях, легенько постукав нею по кришці. Так робить він сам. Тоді дрібні частки тютюну опадають, а решта його щільніше збивається. Ось фабрикант затиснув її губами і чиркнув сірником. Лишається тільки піднести полум’я до...

Комісар несподівано скочив на ноги і одним вправним рухом висмикнув цигарку просто в Ніцпона з рота. Сірник так і лишився горіти в того в руці.

— Що в біса ви робите? — вигукнув фабрикант.

Двоє інших також здивовано вибалушили очі.

— Самковський, чи можна вашого кишенькового ножа? — запитав Вістович.

Той мовчки кивнув і, пхнувши руку в кишеню піджака, дістав звідти свій «Solingen»[51]. Комісар виклав з руків’я потьмяніле від часу лезо й обережно добув з цигарки увесь тютюн. Коли вона лишилася всередині порожньою, дуже обережно розрізав і розгорнув скручений цигарковий папір. Якусь мить він розглядав його, а тоді показав спочатку приголомшеному ад’юнктові, а потім Фішеру. Увесь невеликий листок виявився вщерть списаний дрібним шрифтом. Обличчя комісара сяяло від задоволення.

— Що це, чорт забирай? — видихнув Фішер.

— Передайте Самковському. Нехай уважно роздивиться.

Ад’юнкт узяв папірець і підставив його ближче до світла.

— Впізнаєте? — запитав Вістович.

— Щоб я пропав... — вражено сказав той, а тоді, читаючи, пробурмотів: «5 000 Rothschild... Август 16... 8000 Havana...». Це те саме, що розшифрували для нас у Празі! — вигукнув він.

— Що ж, тепер ви бачите, звідки наш «телеграфіст» на вулиці святого Антонія отримував інформацію.

— Так, але... Що це все означає?

— Якщо відкинути прямий здогад про контрабанду, то єдина інформація, яка цікавить росіян, — це військові кораблі, — сказав комісар. — Якщо в цих повідомленнях, які надходили з Позена до Лемберга, ви заміните слово «Rothschild», скажімо, на «лінкор», «Havana» на «крейсер», а «Coronas» на «броненосець», то замість сигар отримаєте інформацію про чисельність кайзерського воєнного флоту... Що ж до скорочень «Отпр.» та «Получ.», то тут ідеться про їхнє прибуття або відправку.

— Але тут мова про тисячі! — здивувався Фішер.

— Просто закресліть нулі, — нетерпляче відмахнувся Вістович, — тоді все виглядатиме правдоподібно.

— Що ж... Маєте рацію... А як щодо цих дат? Це справді дати?

— Звісно, ні. Я живу в цілковито сухопутному місті, де навіть єдину річку замуровано в бетон, проте смію припустити, що назва місяця відповідає певному порту. Наприклад, «Август», тобто серпень, у наших шпигунів відповідав Вільгельмсгафену.

— Тоді число — це може бути глибина? — радісно сказав Фішер.

— Думаю, так...

— Тобто в одному з повідомлень ідеться, наприклад, про те, що в порту Вільгельмсгафен, глибина вод якого — 15 метрів, стоять зараз 5 лінкорів та 8 крейсерів... Ах, чорт забирай!

— Що ж, пане Фішере, вивчайте матеріали, а нам із Самковським уже час іти.

Вістович одягнув капелюха і застебнув плащ. Тоді ще раз глянув на Вальдемара Ніцпона.

— Зізнатися, я вражений, — несподівано сказав той і криво всміхнувся.

— Я також, — не без поваги відповів комісар, — ви були достойним супротивником.

— Пане Вістовичу, — стримав його Фішер, — ви ще залишитесь у Позені?

— Якщо ви мене про це запитуєте, значить, я маю вибір, — відповів той, — а маючи вибір, я б волів якнайшвидше повернутися до Лемберга.

— Гаразд. Не смію затримувати.

— Чи нашу з вами справу завершено? — комісар зробив наголос, нагадуючи йому про нещодавню розмову в його помешканні на Паулікірхштрассе.

— Цілковито.

— Тоді прощавайте.

— Прощавайте. Хоч я переконаний, що це наша не остання зустріч.

— Сподіваюсь, що остання.

Вістович і Самковський вийшли з готелю і далі вже неквапно вирушили вулицею у бік Кайзерської дільниці. Вперше за останні дні визирнуло сонце і приємно лоскотало обличчя перехожих, сповільнюючи їм крок.

— Ви не розповіли про ще два убивства, які, як мені здається, також на сумлінні цього Ніцпона, — зауважив Самковський.

— Не хотілося розкривати всього Фішеру. Нехай також трохи попрацює мізками, — сказав комісар, — Втім, не так важко здогадатися, що вогненною гидотою Тойфеля напоїв саме Ніцпон, а не Дємідов. Хоч графу це, звісно, було на руку через їхні спільні махінації зі спадком самогубців.