Ворохтаріум: літературний тріалог з діалогом і монологами
- Автор: Андрухович Юрий Игоревич, Бойченко Олександр
- Год: 2018
- Язык: украинский
- Год: Пабулум
- ISBN: 978-966-97790-2-1
- Жанр: Культурология
Электронная книга - «Ворохтаріум: літературний тріалог з діалогом і монологами». Краткое содержание книги:
Про народження книжок, про критиків і літературні премії, про навчання літературному ремеслу. Про ритм і чуття мови, про добрий текст, про поезію та прозу. Про російську літературу і про переклад Біблії. Про життя — своє і чуже.
Підслухати ці бесіди — значить глибше пірнути у творчість митців, зазирнути у внутрішню кухню літературного процесу і, можливо, стати його учасником. Хай і дистанційно.
Б: — О ні, тоді вже ліпше назад до «Декалогу». Ти навмисно такі питання вишукуєш, щоб я не знав, що сказати? То детективи, то шахи… А ще ліпше — перервемося трохи, бодай кави якоїсь заваримо.
* * *
— Так от — про шахи. В певний час вони були на піку популярності: майже всі грали, цікавилися, навіть в школі викладали чи збирались викладати. І раптом це зникає. Чому?
А: — А чому зникла тотальна мода на колекціонування поштових марок?
— Ну, разом з традицією листування…
А: — То могло ж навпаки піти: ставати все ціннішим і ціннішим, популярнішим і популярнішим.
— Є якась закономірність?
А: — Ні, немає. Мені здається, будь-які тренди виникають і зникають у загадковий спосіб. Ну, я ще можу зрозуміти з шахами, коли згадати, як увесь світ напружено спостерігав за матчем Фішер — хто там? Фішер — Спаський. Ну, в кожному разі, хтось із есесесеру.
Б: — Я з есесесеру Карпова пам’ятаю. Дуже за мир переживав, Фонд якийсь очолював.
А: — Карпов був тоді, коли Фішер уже відмовився від гри.
— То був Борис Спаський.
А: — Тобто це було як змагання двох наддержав десь у космосі.
Б: — Наддержав і їхніх відповідних геніїв.
— А також колективізму та індивідуалізму.
А: — Так, воно мало сюжет, і от пам’ятаєте, як довго воно тривало і як напружено. Матч відбувався десь у Рейк’явіку, здається. Тобто все це такий сюжет, що не може не спричинити повального захоплення шахами. Тренди приходять і відходять, але вони мають різну тривалість свого цвітіння. З ними не вгадаєш.
— Та ні, мода на шахи, культура шахів була значно давніша за суперматч у Рейк’явіку. Пам’ятаю, як — в 60-70-х роках — тато приїжджав до свого тестя у Стрий, то там обов’язково під вишнею ставили шахівницю, розкладали фігури і грали в ті шахи. Зрештою, дідо під час війни пішов до фризієра, через шахи затримався і його мало не розстріляли, бо мусив вертати домів вже в комендантську годину.
А: — Ну чекай. То ще й технологічно була інша ситуація. Не мали люди комп’ютерів, щоби проводити стільки часу з ними.
— Тим більше: тепер, здавалося, живи і тішся. Можеш грати в шахи на комп’ютері…
А: — І багато хто так і робить. І з комп’ютером, і з живим суперником, тільки через інтернет. Але в будь-якому разі, чогось такого, як набоковський «Захист Лужина», нині від літератури вже чекати не варто. Хоч є «Фламандська дошка» Переса-Реверте. І «Велика шахівниця» Бжезінського (сміється). Теж по-своєму фікшн.
— А може, відповідь в тому, що разом з шахами занепала і наукова фантастика?
А: — Теж було, бо наукова фантастика пережила новий злет, коли люди почали літати в космос.
— Тобто починається все ще із Жуля Верна?
А: — Це різні фази того самого тренду. Після перших польотів у космос — нова фаза радянської наукової фантастики, наприклад. Та й американської теж. У 1960-х це ще фантастика, але ближча до реальності, бо люди вже літають у космос на своїх кораблях. Значить, треба сягати далі й писати про те, як десь через 5 тисяч років людство буде літати до далеких зірок.
— Як в Лема. Чим тобі особисто Лем подобався? Що тебе так вразило?
А: — Я зараз це сформулюю, бо знаю відповідь. У дитячо-підлітковому віці я серйозно присів на пригодницьку і фантастичну літературу. Якщо на неї взагалі можна присісти серйозно, то саме так воно було в мене. Й першою великою літературною моєю обсесією був Жуль Верн, якого ти згадав. Відповідно десь у віці 13–14 років я ніби утруднив собі читацьке завдання і потягнувся до складніших текстів — зокрема й Лема. Мені сподобалося. Хоч у Лема відчутно менше суто пригодницького елементу. Там швидше пригода розуму, пригода уяви, пригода інтелекту. Але це ще не було все. Це ще мусив у мені заіскрити той кінематографічний момент, пов’язаний, власне кажучи, зі «Солярісом» Тарковського. Мені вже 17–18. Я студент у Львові, де відвідую всі ті легендарні кінопокази на Хасанській. Тепер ця вулиця знов Японська, а тоді була Хасанська. І «Соляріс» належав до моїх найулюбленіших фільмів, а якщо точніше, то навіть не весь «Соляріс», а тільки той шматок із музикою Баха. І «Мисливці на снігу» — пряма цитата з Бройґеля. А ми з друзями всі були великими адептами Баха та Бройґеля… І Тарковський те все обрамлював своєю кіномовою. Але Тарковський був сучасником, від якого ти чекаєш його подальших робіт. А Бах і Бройґель — то вже таке недоторкане, велика культурна спадщина. Роман Лема я прочитав пізніше, спершу був фільм. Коли ще вчився у школі, то прочитав «Повернення з зірок», це для мене перший роман Лема. Його тоді видали в «Каменярі» українською. У Львові ж я регулярно заходив у «Дружбу», книгарню іноземними мовами. Й там купив кілька томів Лема в оригіналі. Так я привчав себе читати польською.