![Життєпис Білого Ворона [uk] - Читать Любимую Русскую Полную Книгу 👉 Read-E-Book.com](/uploads/posts/books/no-cover.jpg)
Життєпис Білого Ворона [uk]
- Автор: Горностаєва Мирослава
- Серия: Елбер #2
- Год: 2009
- Язык: украинский
- Жанр: Славянское фэнтези
Электронная книга - «Життєпис Білого Ворона [uk]». Краткое содержание книги:
«Життєпис Білого Ворона» оповідає про юнака на ім’я Білозір, який вважав, що має рідних, батька, власну оселю. А виявилося, що він круглий сирота, нащадок ворожого цій землі народу, а ті, що прихистили його, навіть не є людьми. Та, помандрувавши по світу, Білозір знову повертається в родину дивних, яка виростила його. Колишній наївний хлопець став дорослим шукачем пригод на прізвисько Білий Ворон, часом безжальним, часом жорстоким. Та в його серці непохитною зосталася вірність названому батькові, котрий виявився ватажком повстанців, і землі, яка дала можливість Ворону звити гніздо…
Та коли панна жриця врешті підводила голову від своїх склянок, приховати від неї щось було неможливо. Не минув ще й місяць Різнотрав’я, а ми уже стояли провинно перед тіткою і покірно слухали повчання з правил успадкування.
— Ви — занадто близькі родичі, - вичитувала Вербена, — звичайно, серед дивних зустрічаються шлюби у першому коліні родичання, і, на відміну від людей, це не веде до виродження… Але у вас один батько… Білозіре, чим думав ти, мені відомо… Але як таке дозволила твоя сестра? Чи для вас, діти мої, світ клином зійшовся одне на одному?
— Я кохаю Мальву більше за життя! — відповів я бутньо.
— Про це, любчику, ти розповіси мені через тридцять літ, стоячи попід руку з Мальвою на цьому самому місці, - відрізала вуйна, — ну, повернеться Ольг… Отакого ще не траплялося в родині.
А ще за нами стежили ненавидячі очі Вереса. Я й гадки не мав, що він теж закохався в Мальву… Власне, я певен був, що Верес терпіти її не може, настільки в’їдливо він чіплявся до кожного її слова, до кожного руху… Тепер виявилося, що то він так виховував собі майбутню дружину…
— Та як це так! — тільки й чулося по будинку, — та як так можна! А чому ти так це робиш? Відповідай мені, чому… А ось це можна зробити краще… Придивляйся, нечупаро! Вчись, поки я живий!
Я аж зубами скреготів… Адже я був чоловіком Мальви, її коханцем і не міг заявити про свої права. Вербена змусила нас присягнути, що до батькового приїзду ми нікому не відкриємо своїх стосунків. Ми й мовчали, але від стосунків не могли втриматися. Звісно, ми давно уже не жили в одній кімнаті. Але що таке двері та стіни… Ніч заставала нас в обіймах, а розлучав ранок… Ясна річ, що ми не вбереглися…
Одного разу я вистрибнув з вікна Мальвиної кімнати перед самим світанком і наштовхнувся на Вереса…
— То це таки правда! — вигукнув він, — ти…ти спиш з нею?
— А ти що, за нами стежиш? — розлютився я, — якого біса ти тиняєшся попід чужими вікнами?
Я очікував, що Верес теж буде вимовляти нам близьким родичанням. Але він не згадав про це й словом… Він дивився на мене наче на купку лайна… Цей погляд нагадав мені діда Станимира, і я очманів від люті. Дідо, принаймні, мав право так дивитись… Але не цей недоросток…
— Якби Мальва закохалася у Воїна, що має загинути невдовзі, - мовив Верес рівно, — вона була б щасливішою, ніж нині.
— Ов, а то чому?
— Тому, що тоді б вона все життя згадувала б кілька щасливих місяців… А про тебе вона завжди буде згадувати як про свою ганьбу!
— Це тому, що я північанин? — спитав я єхидно, — хай так, але дівчина вибрала мене, а не тебе, чистокровку.
— Я люблю її, - сказав Верес, а мені аж заціпило від несподіванки, — а ви…ублюдки…ви не вмієте любити. Ви берете жінку, коли маєте хіть, а тоді йдете до іншої… Ти теж…підеш…
— А ти тоді займеш моє місце? — розреготався я, — дзуськи! Ти і у ліжку будеш її навчати яким ножем краще різати цибулю!
— Аби мій дядько знав, — процідив Верес, — як ти поведешся з його дочкою, він задушив би тебе ще в колисці! На очах моанської повії, котра й була твоєю матір’ю!
Ми вже кружляли один довкола одного, наче олені під час гону… Незважаючи на тендітність і вічні хвороби, Верес був непоганим бійцем.
— За такі слова про мою матір я голову тобі одірву! — хекав я, — а Мальва — моя дружина! Ми поєдналися Вогняної Ночі!
— Що тобі до наших звичаїв? Ти ж навіть не нашої віри! Йди до свого храму!
— Мені байдуже до усіх Святих Писань, разом узятих! Я покохався з Мальвою за звичаєм гір! Вона дітей мені народить!
— Мальва Лелег не плодитиме покручів! — прошипів Верес, — досить нам ганьби від тебе!
Якби не Вербена, котра завжди раненько ходила по трави, ми б повбивали одне одного. Жриця з’явилася якраз тої хвилини, коли ми вже перейшли від словесних образ до ударів, яким нас вивчили Ольг з Ведангами. Бідолашна Мальва металася біля свого віконця, але кричати пробі соромилася.
— Що це за оленячі ревища! — вигукнула вуйна, — нині ніби й не весна, а у них тільки гон почався! Що, одна дівчина зосталася у всій Чорногорі? Якого нечистого ви зійшлися під одним вікном?