![Життєпис Білого Ворона [uk] - Читать Любимую Русскую Полную Книгу 👉 Read-E-Book.com](/uploads/posts/books/no-cover.jpg)
Життєпис Білого Ворона [uk]
- Автор: Горностаєва Мирослава
- Серия: Елбер #2
- Год: 2009
- Язык: украинский
- Жанр: Славянское фэнтези
Электронная книга - «Життєпис Білого Ворона [uk]». Краткое содержание книги:
«Життєпис Білого Ворона» оповідає про юнака на ім’я Білозір, який вважав, що має рідних, батька, власну оселю. А виявилося, що він круглий сирота, нащадок ворожого цій землі народу, а ті, що прихистили його, навіть не є людьми. Та, помандрувавши по світу, Білозір знову повертається в родину дивних, яка виростила його. Колишній наївний хлопець став дорослим шукачем пригод на прізвисько Білий Ворон, часом безжальним, часом жорстоким. Та в його серці непохитною зосталася вірність названому батькові, котрий виявився ватажком повстанців, і землі, яка дала можливість Ворону звити гніздо…
Та ось у князівни з’явився серйозний залицяльник, котрий не витрачав даремне часу, а запропонував дівчині руку, титул княгині Зелемінської і багатства — незміряно. Щодо серця — хто-зна… Власне, всі чутки сходились на тому, що в хазяйстві пана Фотіна, князя Зелеміню, така непотрібна річ, як серце, повністю відсутня.
Зелемінські князі були моанського походження. Лемпарт Зелемінський, та його сестра Чаяна, занесені до святців під найменнями святого Кеяна та блаженної Франи, нащадків по собі не залишили. Багато хто з ельберійців вважав, що то воля Богів… Нинішній князь Зелеміню був нащадком одного з імператорських воєвод часів завоювання Ельберу. В його жилах плинуло й трохи південної крові, але з лиця це був типовий моанець — світлоокий, вилицюватий, товстогубий. На ті часи він мав десь років зо тридцять, тобто пан князь був трохи не вдвічі старшим за панночку Конвалію.
Оповідали за нього недобрі речі…Плітки говорили, про те, що він продавав своїх кріпаків цілими селами на північ, а на спорожнілі землі завозив моанських селян. Він зганяв з земель дрібну зелемінську шляхту, розоряв хуторян з нечисленних державних сіл, цькував людей собаками і вішав незгідних без суду і слідства. Те, що він був імператорським родичем, покривало інші його провини: заняття чорною магією з використанням дитячої та дівочої крові. Якщо цькування селян в Імперії злочином не вважалося, то за чародійство можна було постраждати і князю… Та його мати була сестрою у перших принцеси Шаніли, і князь Зелемінський продовжував шукати напій вічної молодості, основою якого була кров немовлят…
І ось цей пан посватав Конвалію… Князь Іргат поставився до сватання не те щоб аж з великою радістю, але позитивно. Фотін Зелемінський доводився йому братом у других, тож Іргат вважав, що чутки, які кружляють довкола його родича, є перебільшенням. Тим більше, князь Фотін, ввічливий і витончений дворянин, нічим не нагадував ката і дітовбивцю… Мало чого плещуть люди… То все заздрість і марновірство…
Конвалія, почувши про сватання, лише закотила очі… Однак, вона танцювала з князем Фотіним на останньому балі цілих три танці… Вона мило всміхалася зелемінцю, а той танув, наче морозиво у вазочці… Веданг не знав, що й діяти… На серйозну розмову Конвалія не йшла, збуваючись смішками. І тоді Дракон зробив хід конем, наче в шахах… Він посватався теж…
Отут князь Чорногорський розгубився настільки, що приїхав до Лелечого Гнізда прохати поради у Вербени. Нічого доброго, звісно, з цього не вийшло… Моя вуйна успадкувала повною мірою запальність Лелегів — войовників і їхню ж вояцьку прямоту.
- Іскро, про яку пораду може йти мова! — вигукнула жриця трохи не обурено, — в тебе що, помутився розум? Та чи ти не втямив, що усе зійшлося для Сповнення Видіння? І зорі… І люди… Що говорилося у пророцтві? В дитині — рятівникові має злитися кров усіх трьох божественних родів! Трохи занечищена, але вогонь випалить отруту! Твій онук, Іскро, підніме з попелу Ельбер Прекрасний! А ти ще питаєш мене, за котрого князя твоя донька має вийти заміж?
Ми з Мальвою крутилися поблизу, бо згоряли від цікавості. Оце я вперше почув пророцтво повністю… Три роди… Ну, звісно… Парди й Лелеги… Тобто Парди й Саламандри… Іскра та Денниця — батьки Конвалії… І Веданг… Воїн Ведангський — батько вогняного немовляти… Знову перед моїми очима постали потойбічні трави, гай у пасмах туману і синьоокий воїн з тавром на чолі, що очікує на повернення…
— Дракону лишилось жити не більше року! — рявкнув князь Чорногорський, — він ніколи не помиляється, ясновидець… Він загине в якійсь черговій ворохобі! Що тоді станеться з Конвалією? Чи дадуть їй народити дитя, а чи розпорють шаблею живіт, як-то робили чорри квітанським жінкам? Ти що, вважаєш, що я всемогутній? Що мені не коштує ніяких зусиль забезпечувати змовникам тили?
— Я так не вважаю, — відтяла Вербена, — а ти горлай голосніше, може почує хтось зайвий… Припини істерику! Хто ти такий, аби стояти на дорозі у судьби? У Видінні ясно сказано, що дитя народиться… І то не одне дитя… У твого онука буде сестра з ликом Богині Дани! І з її Силою! Іскро, ми з тобою доживемо до Сповнення Видіння! Якщо нам не судилось жити в Ельбері Прекраснім, то нас хоча б у ньому поховають… Вільними! Тож одружи дітей і дай їм прожити щасливими той строк, що їм відпущено.