Хто проти суперкрутих

Бйорн Інґе задавав ритм на бас-гітарі, Фелікс був значно вправніший, ніж коли на самоті в своїй кімнаті грав мелодії Джастіна Бібера. Що вже й казати про Маґнуса! Маґнус був неймовірний! Його палички літали поміж чотирма малими барабанами, встигали вдарити у великий і пройтися по цимбалах — аж стіни гуділи.

Публіка вигойдувалася під бум-цик-цик, гітарний ритм та метляння кінських хвостів. Ті, що сиділи на підлозі під сценою, попідводилися й почали танцювати, глядачі в залі підспівували й плескали у такт музиці. Без сумніву, це був найдрайвовіший виступ за всі часи. Навіть я забула про несамовитий, писклявий вереск Теї!

— Нам їх не перевершити! — прошепотіла Юганна.

Я не мала, чим її підбадьорити. Язик застряг мені в горлі.

— Хай там як, а нам час посуватися до сцени, — сказав Нільс. — За кілька хвилин наш вихід…

Мені почало викручувати всі кості. Легені й нирки, мов закам’яніли, серце охляло.

Я глянула в бік закутка, праворуч від сцени, де артисти чекали на свій вихід.

— Тітка Муна вже там, — шепнув Нільс. — Зайняла позицію, щойно почався виступ «Фьокк Йостінів».

Нільс теж називав мою тітку тіткою Муною, хоч вона йому й не рідна.

— Окей, — озвалася Бріттані. — Are you guys ready?

Ми відлипли від «шведської стінки», натягнули на руки чорні напульсники. Мама швиденько сплела чотири пари на моє замовлення ще після першої репетиції у підвальчику.

— Break a leg, — усміхнулися Ян Ерік та Сюнне.

Франс і Бірк на «стінці» підняли догори великі пальці, а Селіна замахала нам обома руками.

Я ледве видушила з себе усмішку. Нижня губа так тремтіла, аж здавалося, що вона ось-ось відвалиться і гепне додолу. Рота ліпше було й не розтуляти, бо єдине, на що я спромоглася, було:

— Пі-і-іп! Хриииип! Кахи! Чхи! Кахи! ПІ-І-І-І-І-І-І І-І-І-І-ІП!