Чужинець на чужій землі
- Автор: Хайнлайн Роберт Энсон
- Год: 2016
- Язык: украинский
- Год: Книжковий Клуб «Клуб Сімейного Дозвілля»
- ISBN: 978-617-12-0090-6
- Переводчик: Ганна Литвиненко
- Жанр: Социально-философская фантастика
Электронная книга - «Чужинець на чужій землі». Краткое содержание книги:
— Як ти про це дізналась, моя люба?
— Що? Звісно ж, це жіноча інтуїція. Про що тобі повідомив Бредлі?
— Будь ласка, моя люба, я маю покінчити з ранковими новинами до зустрічі Ради.
— Джозеф Едгертон Дуглас, не намагайся мене перехитрити.
Він зітхнув.
— Річ у тому, що ми втратили з поля зору того нахабу Сміта.
— Сміта? Ти про Людину з Марса? Що означає «втратили з поля зору»? Це смішно.
— Але так і є, моя люба: він зник. Випарувався зі своєї палати вчора ввечері.
— Абсурдно! Як він міг це зробити?
— Напевно, він переодягнувся у медсестру. Ми не впевнені.
— Але... Не зважай. Він зник, це головне. Який дурнуватий план ти використаєш, щоб повернути його?
— Що ж, у нас є кілька людей, які шукають його. Довірених, звісно ж. Берквіст...
— Берквіст! Ота продажна шкура! Замість наказати шукати його кожному поліціянту — від спецслужб до їх підлеглих, лінивих офіцерів — ти відправив Берквіста!
— Але, моя люба, ти не бачиш усієї картини. Ми не можемо вчинити інакше. Офіційно він узагалі не зникав. Бачиш, тут є... ну, інший хлопець. М-м-м... «офіційний» Людина з Марса.
— Ох... — Вона барабанила пальцями по столі. — Я говорила, що твій дурнуватий план втягне нас у неприємності.
— Але, моя люба, ти ж сама його запропонувала.
— Ні. І не сперечайся зі мною. Гм... відправ за Берквістом. Я мушу зараз же з ним поговорити.
— О, Берквіст йде по сліду. Він іще не доповідав.
— Що? Напевно, він зараз вже на півдорозі до Занзібару, Берквіст зрадив нас. Ніколи не довіряла цьому чоловіку. Коли ти його наймав, я казала тобі, що...
— Коли я наймав його?
— Не перебивай... що будь-хто, хто отримує гроші двома способами, дуже швидко знайде й третій шлях. — Вона спохмурніла.
— Джозефе, за всім цим стоїть Східна Коаліція. Це логічно. Можеш очікувати, що ще до вечора в Асамблеї буде проголошений вотум недовіри.
— Що? Не розумію чому. Про це ніхто не знає.
— О, заради Бога! Усі дізнаються про це: Східна Коаліція розкаже. А зараз помовч і дай мені подумати.
Дуглас закрив рота й повернувся до газети. Він читав про те, що Рада Міського графства у Лос-Анджелесі підтримала петицію до Федерації про допомогу у вирішенні їхньої проблеми зі смогом — на основі того, що Міністерство Здоров'я провалило забезпечення чогось там, не важливо чого саме, але допомогти їм варто, тому що Чарлі готувався до важких часів переобрання, а фостеріти висунули власного кандидата, і йому потрібен був Чарлі. Акції «Лунар Ентерпрайзез» подешевшали на два пункти до закриття, можливо, вирішив він, тому що...
— Джозефе!
— Так, моя люба?
— Наш «Людина з Марса» один-єдиний; той, кого виставить Східна Коаліція, — фальшивка. Ось як все буде.
— Але, моя люба, ми не можемо обдурити їх.
— Не можемо? Що ти маєш на увазі? Ми вже вплутались у це, тож маємо обдурити.
— Але ми не можемо. Науковці одразу ж помітять підміну. Я продав душу дияволу, щоб тримати їх подалі весь цей час.
— Науковці!
— Але вони можуть, ти ж знаєш.
— Нічого я не знаю, на відміну від науковців! Їхні праці — це наполовину припущення, наполовину забобони. Їх треба заарештувати. Заборонити законом. Джозефе, я постійно тобі повторюю, що єдина справжня наука — це астрологія.
— Ну, я не знаю, моя люба. Нагадаю тобі, що я не дуже-то орієнтуюся в астрології...
— І не треба. Врешті-решт, для тебе все вже зроблено.
— ...але я вважаю, що деякі з цих наукових професорів — справжні акули. Один з них казав мені якось, що існує зірка, яка важить у шість тисяч разів більше, ніж свинець. Чи, може, у шістдесят тисяч? Дай згадати...
— Маячня! Як вони взагалі можуть таке знати? Не висовуйся, Джозефе, поки я не закінчу цю справу. Вони нічого не помітять. Їхня людина — фальшивка. Але зараз ми використаємо Спеціальну службу, схопимо і приведемо його назад, якщо це можливо — до того як Східна Коаліція викриє нас. Якщо виникне потреба, ми вживатимемо надзвичайних заходів. А якщо під час арешту Сміта підстрелять чи щось іще — то йому ж гірше. Але це, звісно, у крайньому разі — хоча його навряд чи довго оплакуватимуть. Він сам на сам зі своїми проблемами.
— Агнес! Ти розумієш, що пропонуєш?
— Я нічого не пропоную. Люди вмирають щодня. Джозефе, це розуміють усі. Результат виправдовує засоби — ти ж так любиш це повторювати.
— Але я не хочу, щоб цей хлопець помер.
— Хто говорив щось про те, щоб нашкодити йому? Але ти маєш діяти рішуче, Джозефе: це твій обов'язок. Історія виправдає тебе. Що важливіше: вирішити все заради п'яти мільярдів людей чи розм'якнути і сумувати за чоловіком, який навіть не є громадянином твоєї країни?