Йов. Фальшива вага
- Автор: Рот Йозеф
- Год: 2010
- Язык: украинский
- Год: Часопис «Критика»
- ISBN: 978-966-8978-44-9
- Переводчик: Юрий Богданович Прохасько
- Жанр: Классическая проза
Электронная книга - «Йов. Фальшива вага». Краткое содержание книги:
Чи я збожеволів, думав далі Мендель, що так думаю? Хіба думає старий єврей такі речі? Господь сплутав мені думки, це дідько думає з мене, так само як із моєї доньки Міріям він говорить.
Надійшов лікар, потяг Менделя в куток і тихенько сказав: «Зберіться силами, ваша донька дуже хвора. Тепер багато таких випадків, війна, самі розумієте, і нещастя в світі, загалом недобрий час. Медицина ще безпорадна перед цією хворобою. Один із ваших синів епілептик, як мені сказали, перепрошую, але це щось таке в сім'ї. Ми, лікарі, називаємо це дегенеративним психозом, dementia praecox, але тут навіть назви непевні. Це один із тих рідкісних випадків, яких ми не можемо вилікувати. Ви ж віруюча людина, містере Зинґер? Один Господь Бог тут може помогти. Тож моліться ревно Богові. До речі, хочете ще раз побачити доньку? Ходімо!»
Забряжчала в'язанка ключів, голосно захряснулися якісь двері, і Мендель пішов довгим коридором, повз білі двері з чорними номерами, як попри навстоячки поставлені домовини. Ще раз забряжчала в'язанка ключів доглядачки, і одну з домовин відкрили, там лежала Міріям і спала, Мак і Веґа стояли поряд.
«А тепер мусимо йти», — сказав доктор.
«Відвезіть мене просто додому, в мій завулок», — наказав Мендель.
Його голос пролунав так твердо, що всі злякалися. Подивилися на нього. У зовнішності не було помітно жодних змін. І все ж то був інший Мендель. Так само зодягнений, як у Цухнові, як і увесь час в Америці. У високих чоботях, кафтані до колін, у картузі з чорного репсу. То що ж його так змінило? Чому видався він усім вищим і статечнішим? Чому з його виду струменіло таке біле й страхітливе сяйво? Здавалося, він мало не перевищує зростом високого Мака. Його величність біль, — подумав лікар, — вселився у старого єврея.
«Якось, — завів Мендель в авті, — Сем сказав мені, що медицина в Америці найкраща на світі. І тепер вона не годна помогти. Господь поможе! — каже доктор. Скажи, Веґо, ти коли-небудь бачила, щоби Господь помагав отакому собі Менделеві Зинґеру? Господь поможе!»
«Житимеш тепер у нас», — сказала, схлипуючи, Веґа.
«Не буду я у вас жити, дитинко, — відповів Мендель, — ти візьмеш собі іншого чоловіка, не можна тобі без чоловіка, твоїй дитині потрібен батько. Я старий єврей, Веґо, я скоро помру. Послухай-но, Веґо! Мак був Шемар'їним приятелем, він любив Міріям, знаю, він не єврей, але одружися з ним, не з містером Ґлюком! Чуєш, Веґо? Тебе дивує, що я таке кажу? Не дивуйся, я не божевільний. Просто постарівся, бачив загибель кількох світів і нарешті порозумнішав. Усі ці роки я був дурнуватим учителем. А тепер знаю, що кажу».
Вони приїхали, висадили Менделя, завели його до кімнати, Мак і Веґа ще трохи постояли, не знаючи, як учинити.
Мендель сів на ослінчик коло шафи і сказав Везі: «Пам'ятай, що я тобі сказав. А тепер ідіть собі, діточки». Вони пішли. Мендель підійшов до вікна і дивився, як вони сідають в авто. Йому захотілося їх поблагословити, як дітей, що вирушають у дуже важку або дуже щасливу дорогу. Я вже їх не побачу, подумав він потім, і вже не поблагословлю. Моє благословення може обернутися їм прокляттям, а зустріч зі мною нашкодити. Він почувся легко, так, легше, ніж будь-коли за всі ці роки. Він розірвав усі стосунки. Йому спало на думку, що він уже роками самотній. Самотній від тієї миті, коли завмерло пожадання між ним і жінкою його. Самотній був він, самотній. Жінка і діти були навколо нього і перешкоджали нести свій біль. Як негодящі пластирі, які нічого не гоять, лежали вони на його ранах, лише прикриваючи їх. І ось тепер нарешті він тріюмфально насолоджувався своїм стражданням. Залишалося скасувати ще один стосунок. І він узявся до діла.