Сини змієногої богині

«У скелястих місцевостях Дніпра, – переказує далі Осип, – водилися полози – це найбільший гад…» Сам він полоза не бачив, але багато чув від дядька свого запорожця Матвія та інших старих під час своїх дитячих років. Кажуть, що гад був небезпечний, зголоднівши, він вилазив на дерево і заслоняючись листям, кидався звідти на всякого звіра, якому б спало на думку підійти близько, підживлявся він усякою дрібною твар’ю, але міг задушити й людину і коняку. Полоз і за людьми ганявся: скрутиться, як колесо, й кидається навздогін. Щоб утікати від погоні, треба бігти просто сонця – воно засліпляло йому очі… Водилася тут сила-силенна всяких отруйних зміїв та тарантулів, так що босяка було колись і не потикайся: тепер залишилися одні жовтобрюхи та гадюки, та й тих мало. Жовтобрюхи – гад смиренний, зовсім не кусається… «В давню давнину, – оповідає далі Осип, – коли береги та балки вкривав ліс, а степу ще не краяв плуг, тут водилося багато диких коней, сайгаків, кіз, вепрів, бобрів, «видних» (видр), бабаків, хом’яків, зайців, вовків, чекалок (шакалів), лисиць; сила-силенна також плодилася лебедів, журавлів, диких гусей, качок, огарей, бакланів, дрохв, тетерів, куріпок, стрепетів і всякого іншого птаства – всякого звіра, яким і рахунку не складеш… Усе це перевелося, пішло кудись чи винищено. Одних ховрашків, кажуть, тут зовсім не було: вони з’явилися у 1830 – 1840-х роках зі сходу у великім числі, коли стали сіяти збіжжя. Це було вже за моєї пам’яті, – закінчує Осип, – коли сила-силенна цих ховрашків перепливала Дніпро».

Як оповідають старі люди – старожили степових подніпровських та великолузьких сіл, дикі коні (тарпани), сайгаки, шакали та полози зникли з цих околиць десь в останні роки існування Запорозької Січі: дикі кабани (вепри), бобри, видри, бабаки зникли десь у 1870-х роках, а дикі кози – в 1880-х. Диких кіз дуже багато водилося у Великім Лузі, особливо у великих маєтках графів Строганових та Конкрина, поміщиків Попова, Миклашевського, Струкова та в Крутім Яру й на всіх значних островах Дніпра. Вони дуже добре плавали, під час поводі Дніпра, коли заливалися пороги, кози переходили в лісові балки берегів та в степи, які ще тоді вкривала трава у зріст людини заввишки.