Бесплатная библиотека
Читайте книгу на сайте или телефоне
READ-E-BOOK » Публицистика » Україна-Європа [антология]
Україна-Європа [антология] - Читать Любимую Русскую Полную Книгу 👉 Read-E-Book.com

Україна-Європа [антология]

Электронная книга - «Україна-Європа [антология]». Краткое содержание книги:

Рік тому, коли Видавництво «Фоліо» презентувало на Львівському Форумі Видавців антологію «Україна очима письменників», ми оголосили про наступний проект – антологію «Україна-Європа». Ми жили в зовсім іншій країні, ніж живемо зараз. За цей рік країна пройшла нескінченно довгий шлях – від досить ситої і стабільної авторитарної держави з негативним економічним прогнозом, що поступово віддаляється від усе ще очікуваного європейського шляху, до країни, яка пережила тримісячну мирну революцію з трагічним, але переможним фіналом, втрату частини своєї території, піврічну війну на Сході, яка стала частиною плати за те, що народ відстояв європейський вектор. Зараз у нас абсолютно інша країна. Й інший народ.Письменники, твори яких увійшли до антології, визначають обличчя нашої літератури. І це обличчя повернуто до Європи. В оповіданнях та уривках з іще не виданих романів – тема європейського минулого та майбутнього України. Тут же і трагічна сучасність – в антології є і складні міжнаціональні стосунки на території нашої країни, і тема Майдана, і навіть збитий Боїнг.
1 ... 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48
Перейти на страницу:

– Жаль, – каже вона, – сьогодні залишимося без покупок.

– Нічого, є ще завтра час, до Версалю, – пропоную я.

– А ти поїдеш зі мною? Не будеш бурчати?

– Звичайно, буду, але поїду… То що, йдемо далі слідами дядечка Хема, – посміхаюсь їй винувато. – Тут він ходив точно.

– Ну, мабуть, не тільки він, – кидає Кицюня.

– Звичайно, – підхоплюю я. – Гюго, Бальзак, Жорж Санд, Бельмондо з Ален Делоном! Хто там ще? Мірей Матьє з Шарлем Азнавуром, Жорж Помпіду і цей, як його? – знову вже майже виправдовуюсь.

– Комісар Жув з Фантомасом, – кидає Кицюня. – Для тебе що, так важливо, щоб пройтися цим бульваром? – починає вона спочатку.

– Щоб пройтися ним з тобою, – зображую я реверанс на краю тротуару на перетині двох бульварів Сен-Мішель і Сен-Жермен, і Кицюня знову посміхається, ні – вона просто заливається сміхом, кумедно, мабуть, вийшло.

– Дивися, бо цей зараз на тебе наїде! – притримує вона мене за лікоть від мотоцикліста, який пролітає повз нас.

У Парижі майже неможливо відчути себе самотнім, а особливо з Кицюнею!

Коли зліва нарешті з'являється Капелла Сорбонни, Кицюня несподівано порівнює її з університетом у Чернівцях. Мовляв, там також головний корпус у колишній резиденції буковинського митрополита.

– Тут трохи інша історія, але нехай, – погоджуюсь я.

– О, диви, знову «МакДональдз»!

– Що, знову будемо пробувати «ріжки»?

– Ні, я думала, ти знову хочеш записати фразу? – парирує вона.

Кицюня часом ще ой яка дотепна!

Хоча подумки я собі загадую, чому б і не записати: «У Парижі майже неможливо відчути себе самотнім…» – ну, якщо не забуду до готелю.

Ми стоїмо на розі вулиці Медичі біля якогось ресторанчика у темно-фіолетових кольорах, де і стільці у фіолетову клітинку, і скатертини, і навіть, як я встигаю помітити, серветки на столиках також. За столиками повно людей. Читаю вголос вивіску: «Кафе Люксембург», – і Кицюня каже, що я роблю успіхи. Парк напроти – це і є Люксембурзький сад, і ми звертаємо в першу-ліпшу алею.

Дівчата-студенти, мов горобці, повсідалися на низькій огорожі саду з хотдогами із «МакДональдза» в руках. Жують хот-доги, щебечуть весело й нишком зиркають на дорослу публіку за столиками кафе. У самому саду, що виглядає як звичайний парк, молоді мами з колясками, оддалік стрекоче газонокосарка, товсті стовбури тополь з куцо обрізаними гілками, а зверху зграя вороння: каркають, тріпочуть крильми, мабуть, сваряться за гнізда.

Ми пройшли в кінець алеї, аж до фонтану з видом на палац Медичі. Поки роздивляємося скульптури на старому фонтані й темно-сірі стіни палацу з караулом із військових на вході, де тепер, здається, засідає Сенат, біля моїх ніг хляпає з неба воронячим калом.

– О, Люфтваффе! – показую я кулака воронам. – До речі, в цьому палаці у Другу світову була резиденція Геринга…

– Пішли звідси, – прикриває голову руками Кицюня. – А правда, що цій Марії Медичі відрубали голову? – запитує.

– Здається, не пам'ятаю…

– Якесь погане місце.

– Що, через ворон? Та ж вони скрізь літають… А тут ходили і Хемінгуей, і Гертруда Стайн. Вона десь тут поряд жила і вигулювала песика…

– Я хочу десь посидіти, – каже Кицюня. – Нехай трохи ноги відпочинуть. Тільки не тут, – показує вона на хляпи засохлого пташиного посліду на лавці.

– Давай подумаємо? Можна і в «МакДональдзі» чи в «Кафе Люксембург»?

Кицюня обирає кафе, там саме звільнився столик на вулиці, з якого було добре видно і бульвар, і Капеллу, і навіть студенток з хотдогами на підмурівку Люксембурзького саду.

– А хочеш, назад поїдемо через герцогство Люксембург? Подивимося, що між ними спільного, між цим парком і цією маленькою країною? – видаю я ідею. – Якщо по карті – це майже напряму, – показую я рукою на палац Медичі.

– Давай подумаємо про це завтра, – киває Кицюня.

– Не забудь, у нас в резерві ще п'ятизірковий «Бучач»…

– Це ти до того, що тут ми коньяку не будемо? – робить вона губки трубочкою. – А що пив твій Хемінгуей, кальвадос?

– Ні, кальвадос – це Ремарк. А Хемінгуей у паризький період все ж більше вино…

– А Гертруда Стайн?

Здається, вона вгощала його наливкою із сливок.

– О, мій тато сам робив наливку із сливок, у нас за кошем завжди визрівала на сонці, пам'ятаєш?

1 ... 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48
Перейти на страницу:
0
Сюжет
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
0
Атмосфера
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
0
Главный герой
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
0
Общее впечатление
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
Итоговая оценка: 0.0 из 10 (голосов: 0 / История оценок)