Люди в гніздах

[1950-ті]

Через політичний недогляд — ба, будьмо відверті, через ідеологічну неграмотність — радянська наукова делегація прибула до міста Лондона для участі в конференції не коли-небудь, а в передріздвяні дні й мусила споглядати карнавал релігійного дурману впереміш з карнавалом споживацької зажерливості багатіїв-експлуататорів, ризикуючи цими міазмами надихатися. Представники передової радянської науки збирались у холі готелю, щоб рушити на пленарне засідання, затримувався в своєму номері тільки хімік Юрій Палійчук. Як завжди. Неспокійна душа, зрілий чоловік, він ніяк не міг змиритися з тим, що його піджак здається зламаним навпіл. Я — человек эпохи Москвошвея. Смотрите, как на мне топорщится пиджак. Поправляв і так, і сяк. Нарешті накинув плаща, замкнув номер і швидко побіг сходами донизу.

— Юрій Васильович поспішають так, ніби вони кудись запізнюються, — прокоментувала його довгоочікувану появу колега з Київського університету. І поглянула на годинника.

Над Лондоном розлягався вечір, скрізь спалахували рекламні вогники, вітрини, ялинки та інше різдвяне причандалля. Усе натякало на можливість дива, й цьому можна було лише посміхнутися. Усе неймовірне-впізнаване з книжок і фільмів за якісь п’ятнадцять хвилин більше не вражало. Двоповерхові автобуси, характерні чорні таксі, форма поліцейських (чіпка журнальна пам’ять нагадувала, що цей поліцейський мав би бити кийком безробітних, а не стояти собі незворушно), вибухи готики чи північного бароко, дуже неподібного до нашого, уже скоро стали нормою, хоч і примітною. Відтак, заспокоївшись, Палійчук легко знову відстав, а невдовзі передбачувано загубився.