Незвичайні пригоди експедиції Барсака

Камаре провів рукою по чолі, немов відганяючи набридливу думку, і мовчки пройшов у дальший зал.

— Тут ви бачите компресори, — заговорив він зміненим від хвилювання голосом. — Ми використовуємо великі кількості повітря та інших газів у рідкому стані. Як відомо, всі гази здатні зріджуватись, для чого їх стискають при належному зниженні температури, але одержані так рідини розігріваються і досить швидко повертаються в газоподібний стан. Якщо зберігати їх у замкненому резервуарі, стінки його зазнають такого тиску, що він неминуче мусить вибухнути. Один з моїх винаходів допоміг це усунути. Я відкрив речовину, яку я назвав антидіатермічною — вона абсолютно непроникна для теплового проміння. Зріджений газ, наприклад, рідке повітря, вміщений в резервуар з цієї речовини, зберігає завжди однакову температуру і, отже, залишається рідким, не загрожуючи вибухом. Цей винахід дозволив мені здійснити багато інших, зокрема відомі вам планери з великим радіусом дії.

Поки він говорив, його хвилювання поступово вляглося і зникло без сліду. Тема уже цілком полонила його.

— Мої планери мають три основні особливості: стійкість у повітрі, швидкість зльоту і велику рушійну силу. Спиняюсь на них в кількох словах. Почнемо зі стійкості. Коли на птаха налітає раптовий порив вітру, йому не доводиться робити розрахунки, щоб зберегти рівновагу. В цьому випадку починає діяти його нервова система, те, що зветься рефлексом, і він інстинктивно вирівнюється.

Щоб досягти автоматичної стійкості у моїх механічних птахів, я наділив їх системою, подібною до рефлекторної. Ви їх бачили і знаєте, що вони мають два крила, розташовані угорі пілона заввишки п’ять метрів, під яким міститься платформа, що несе мотор, водія і пасажирів. Отже центр ваги у цієї конструкції низький. Але пілон не є непорушним щодо крил. Поки він не закріплений повністю або частково за допомогою руля напряму і горизонтального руля, він може описувати невеличкі луги у всіх напрямах навколо вертикалі. Таким чином, якщо крила незалежно від руля нахиляються вбік, пілон під дією своєї ваги виявляє тенденцію до зміни кута щодо крил. Цей рух приводить в дію точно вивірені противаги, які сковзають паралельно або перпендикулярно до крил, і ці останні одразу ж вигинаються належним чином. В такий спосіб негайно, — автоматично, як я вже казав, — вирівнюються всі випадкові відхилення планера.

Втупивши очі в землю, Марсель Камаре давав ці пояснення спокійно, ніби професор під час лекції. Він не спинявся, не шукав слів — вони приходили самі.

— Переходимо до другого пункту, — продовжував він. — В момецт зльоту крила планера опускаються і складаються вздовж пілона. В той же час вісь гвинга, рухлива у вертикальній площині, перпендикулярній до крил, піднімається, і апарат стає гелікоптером… Проте, коли він досягає належної височини, крила розкриваються і одночасно вісь гвинта нахиляється вперед і стає горизонтальною, а гелікоптер перетворюється в планер. Щож до рушійної сили, то в моїх апаратах нею є рідке повітря. Із резервуара, зробленого з антидіатермічної речовини, про яку я вам казав, рідке повітря через систему клапанів надходить під постійним нагріванням у дуже тонку трубку. Там воно одразу ж під величезним тисненням переходить в газоподібний стан і приводить в дію мотор.

— Якої швидкості досягають ваші планери? — спитав Амедей Флоранс.

— Чотириста кілометрів за годину, і проходять до п’яти тисяч кілометрів без поповнення запасу енергії, відповів Камаре і повів їх знов на башту.

Його слухачі не могли не висловити свого захоплення, їм важко було знайти слова, щоб дати належну оцінку його геніальності. Але ця дивна людина, яка часом проявляла таку пиху, лишалася байдужою до всіх цих дифірамбів, наче її могла зворушити тільки власна хвала.