Непрохані гості

Я кивнув, і Лапарра відключився.

“Так тобі й треба!” — подумки повторив я сердито. Хоча, якщо розібратися, б’ють мене не за те, що винен, а за те, що попався. Не треба було зразу лізти до Яна зі своїми “геніальними” передбаченнями, він не дурніший за тебе і працює поки що швидше… Отже, щодо стрільця маємо на сьогодні “зеро” інформації, займемося відділом підготовки.

Я набрав телекс Первицького, і в цю мить подзвонив Кіт Дуглас. Я інтуїтивно збагнув — неспроста. Очевидно, начальник групи чистильників вирішив реабілітувати “Аїд” в очах спец-сектора. Цікаво, що вони ще там відкопали?

— Ми перевірили відгалуження печери, що веде до запасного люка “Сейфа”, - почав Дуглас без усяких передмов. — І майже біля самого люка знайшли ось це, — він відступив убік і показав на невеликий футляр якогось приладу. Прилад мав циліндричну форму, на одному його торці кріпився чорний рупор, на другому — дві мініатюрні шкали, верньєр і сенсорна клавіатура.

Дуглас зачекав, поки я надивлюся.

— Це не забутий працівниками лабораторії прилад, як ми гадали спочатку, а сучасна штучка. Всередині кристалічна начинка, молектронна діафрагма, чіпи, резонатори МД… Коротше, це широкодіапазонний радіопередавач з програмним управлінням. Надіслати?

— Неодмінно!

Дуглас здійняв угору стиснутий кулак і зник, їй-бо, приємний хлопець. І я подумав, що Ян налаяв мене недарма. Тільки з таким козирем, як знайдений передавач, я міг іти до начальника відділу з повідомленням. Ні, справедлива приказка: один раз поспішив — сто разів розкаєшся. Отже, знайдено причину чи одну з причин, чому стрілець відкрив по нас з Вітольдом стрілянину. Ясно, що він хотів проникнути у “Сейф”, тобто архів лабораторії. Але не встиг. Ми його сполохнули, коли добирав код до електронного замка люка, не відаючи, що той замок уже без струму. Врешті-решт ми вийшли на реальний слід, за яким можна буде відновити картину подій тих днів.

Я знову набрав номер Первицького, довідався про стан справ у стажиста і став чекати, коли принесуть знайдений у печері передавач.