Бесплатная библиотека
Читайте книгу на сайте или телефоне
READ-E-BOOK » Другие приключения » Джура. Далека пустеля
Джура. Далека пустеля - Читать Любимую Русскую Полную Книгу 👉 Read-E-Book.com

Джура. Далека пустеля

Электронная книга - «Джура. Далека пустеля». Краткое содержание книги:

Цю книгу складають дві повісті, написані самобутнім майстром сучасної узбецької прози. У них розповідається про складний період становлення Радянської влади на узбецькій землі, про тяжку і жорстоку боротьбу з басмацтвом, про цікаві людські долі, які опинилися в центрі тих подій.
Обидва твори написані в жанрі пригодницької літератури, обидва поєднують гостроту і динаміку подій з глибоким психологізмом.
1 ... 39 40 41 42 43 44 45 46 47 ... 59
Перейти на страницу:

— А ти часом не лікарів син, хлопче?

Я ствердно кивнув головою.

— Батька твого я добре знав. Як він себе почуває?

— Помер батько. Шість років невдовзі буде.

— Он як? Ну що ж, нехай йому аллах у раю приділить місце. — Старий забурмотів слова молитви, а скінчивши, додав: — Душевною людиною був твій батько. І ти зовні на нього дуже схожий. Аби тільки аллах довше життя тобі подарував.

Більше ніхто мене так і не упізнав. Утім, не знаю чому, але мені й самому не дуже хотілося бачити колишніх знайомих. Звідки взялося це почуття якоїсь відчуженості, я не зумів би пояснити навіть самому собі. Однак і побороти його не міг. Напівзабуті курні вулички кишлаку, старезна, хоча й височенна чинара на розі, золотаві ягоди джіди в садах, що нагадували про втрачені назавжди радощі безжурного дитинства, — все це, як мені здавалося, здатне було тільки посіяти смуток у душі. А тим часом на лицях людей я бачив радість, в їхніх рухах, мові, поглядах — впевненість чи навіть сміливість. Може, саме ця різниця в настрої, справжня чи вигадана мною, й віддаляла мене від моїх колишніх земляків. Мені й хотілося подібно до Гавхар опинитися посеред юрми людей, поштовхатися серед перевесників, та я так і не зважився злізти з гарби, немов був зв'язаний по руках і ногах.

Тим часом хтось запропонував розкласти на березі річки багаття і там-таки й повечеряти.

— Бекджане, неси сюди свою миску! — гукнула мені Гавхар.

Я, наче тільки й чекав цього запрошення, стрибнув з гарби, схопив обіруч свою миску і разом з усіма подався до берега. Від недавнього гнітючого почуття відчуженості не лишилося й сліду.

В одну мить хлопці назбирали хмизу, і багаття запалало. Хтось притягнув великий самовар. Почали викладати хто які мав харчі. Я розв'язав миску, вона до країв була повна плову. Розігріли й заходилися уминати всі разом. Брязкіт посуду, жарти, сміх запанували на березі. Я теж радо піддався загальним веселощам.

Після вечері я запропонував Гавхар, що сиділа поряд:

— Ходімо, перевідаємо нашу джіду.

Непомітно для інших ми підвелися й рушили від багаття.

У заростях джіди було темно і тихо як у вусі. Гавхар схопила мене за руку.

— Далі не підемо… — попросила вона.

— Чому? — Я стиснув її гарячу долоню, і ми занурилися в зарості.

Мене бентежила близькість Гавхар, її неспокійне, уривчасте дихання, п'янкий аромат її кіс. Неспроможний стримати почуття, що раптом охопило мене всього, я притягнув її ближче до себе і, спинившись, промовив:

— Гавхар!

— Що? — майже пошепки запитала Гавхар, не зводячи з мене погляду. Її великі очі таємниче поблискували в місячному сяйві.

Не зважуючись щось сказати, я стояв і від надміру ніжності гладив їй руку. Вона очікувала чогось, завмерши і затамувавши подих, і не діждавшись, ступила крок назад і мовила:

— Ходімо!

— Гавхар…

— Не треба… Іншим разом… — зронила й побігла від мене.

Я лишився сам. «Іншим разом… Іншим разом!» — співало моє серце, сповнене радісного хвилювання і передчуття близького щастя. Сп'янілий від цих почуттів і думок, повертався я до нашого табору на березі річки. А там Джуманазар, заволодівши загальною увагою, захоплено розповідав якусь пригоду. Усі не зводили з нього очей. І тільки Гавхар замислено чи то замріяно мовчки сиділа осторонь.

— Що сталося? — спитав я, підсівши до неї.

— Згадала колишнє. Підеш завтра зі мною? Бо я одна боюсь. Добре?

— Підемо, — погодився я, збагнувши, що вона мала на думці.

Гавхар знову замовкла. Я не порушував її задуми. І ми ще довго-довго сиділи отак мовчки, вдивляючись у мерехтливі хвилі невпинної течії. І невимовним блаженством сповнювало мою душу наше мовчазне взаєморозуміння.

Уранці ми пішли на цвинтар. Такою сумною Гавхар я ще не бачив. І знову я подумав про жорстокість долі, яка так рано обох нас позбавила батьків. Але що ти тут вдієш? Адже від нас усе це ніяк не залежало. І все-таки з-голови в мене чомусь не виходили слова Лойка: «У Чалиші теж були подібні випадки. Тепер — в Ургенчі. Чи не пов'язані вони якимсь чином поміж собою?» Що він мав на увазі, говорячи так? І чому при цьому згадав мого дядька? — Ці запитання раз у раз спадали мені на думку, та відповіді на них я не знаходив.

— Бекджане, — спитала мене раптом Гавхар, щойно ми рушили назад, — ти в бога віриш?

Запитання було таке несподіване, що я не знайшов одразу що відповісти.

— Ну, чого ти мовчиш?

1 ... 39 40 41 42 43 44 45 46 47 ... 59
Перейти на страницу:
0
Сюжет
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
0
Атмосфера
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
0
Главный герой
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
0
Общее впечатление
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
Итоговая оценка: 0.0 из 10 (голосов: 0 / История оценок)