Джура. Далека пустеля

Мій знайомий замовк і поринув у задуму. А я, задивившись у його вибляклі очі та зморшкуваті щоки, пожалів його у думці, але водночас відчув і якусь неприязнь.

Старий підвівся і, вклонившись на прощання, сказав:

— Ще раз пробачте мені… Побачив земляка і схотілося мені, розповівши всю правду, зняти бодай частково тягар зі своєї душі. Я розумію, що колись вчинив жахливу помилку. Як я хотів би її виправити… Але пізно…

Він мовчки вклонився і вийшов. А я, дивлячись йому вслід, подумав: «Люба Батьківщино! Немає добрішої і щедрішої за тебе!.. Немає тобі ціни, рідна земле. І хіба може хтось без шани й любові дивитися в твої вічні очі?! А коли б і знайшлася така людина, то заслуговувала б вона хіба що на таку долю, про яку повідав мені цей сивий чоловік, що більшу частину свого життя карався тим, що колись втратив Батьківщину!..»