Привид часу
- Автор: Савченко Володимир Іванович
- Год: 1964
- Язык: украинский
- Год: Молодь
- Переводчик: Наталiя І. Свєчникова
- Жанр: Научная фантастика
Электронная книга - «Привид часу». Краткое содержание книги:
4. КОНЦЕРТ ГРІГА
— А «Ластівка» там пролетить, — зауважив Тоні.
Вони втрьох магнітними маніпуляторами заводили конічне тіло розвідувальної ракети в гніздо на носі «Буревісника». Корнєв мовчки орудував рукоятками. Гуділи моторчики, пересуваючи у вакуумі суглобисті штанги, що обхопили сріблястий корпус ракети.
— Є! — сказав Бруно, коли засвітились усі п’ять лампочок на контрольному щитку. — Стоїть на місці.
— А ракета зможе пролетіти, — вперто повторив Летьє.
Корнєв мовчав. Бруно — теж. Вони коридором вернулись у рубку, кожен став до своєї роботи. Іван зійшов на місток — уточнити з допомогою приладів місцезнаходження корабля після метеорної атаки. Бруно засів коло астронавігатора, програмував його на розв’язання контрольної задачі, щоб перевірити, чи не збільшилась похибка в напрямі курсу.
Тоні записував у вахтовий журнал про розвідувальний політ. Він закінчив писати і знову вперто сказав:
— Дуже просто! Треба обігнути пояс по гіперболічній траєкторії. Туди дві доби польоту. Назад дві, навіть менше — зоря відштовхуватиме і планета теж… Та ви поглухли, чи що?
Корнєв і Аскер мовчали.
— Чого це ви прикидаєтесь глухонімими?! Всю дорогу базікали про час і антимасу… А як до діла, коли все це можна перевірити, — в кущі!
— Ну й демагог же ти! — буркнув Бруно, не повертаючись.
— То як усе-таки відносно часу, професоре? — не вгавав Тоні. — Що існує: біг часу чи перебіг різноманітних причинних зв’язків? У тутешньому світі: біля зорі Г-1920 та її планети зворотний біг часу чи ні? З того, що ми спостерігали досі: антитяжіння, зворотний хід променів світла, розпад метеоритів — нічого сказати не можна. Все це пояснюється і так і сяк. Вирішальних фактів нема. Вони там, на планеті!
Він замовк, підвівся і сердито почав ходити по рубці.
— А що ти там побачиш? — Корнєв схилився з містка. — Близько підлетіти не можна — атмосфера не пустить. Здалеку? В ракеті телескоп слабенький, нічого не розгледиш. Для цього польоту треба переобладнати ракету. А де тут нам її тепер переобладнати? От і виходить, що політ до планети слід відкласти до наступної експедиції.
— Яку буде споряджено через сто років! — обурено додав Тоні.
«А може, справді послати туди розвідувальну ракету? — закрався в Корнєва сумнів. — Зрештою ж система як система: зоря, планета, метеорний пояс, наче в Сонячної, тільки з негативною масою. Ніяких фокусів… Здогади наші підтверджуються. Чому б не послати? Метеори тут невинніші, ніж ті, що між Марсом і Сатурном. Наш метеор таких розмірів геть чисто змів би обсерваторію… А те, що їх не руйнують імпульси електромагнітної гармати? А лжезоря? Ні. Все не так просто…»
— Я певен, що пролетіти можна, — вперто повторив Тоні.
«Він, мабуть, таки має рацію. Коли вже ми прилетіли сюди, смішно не побувати коло планети», — думав Корнєв.
— Треба до неї ближче підійти, щоб роздивитися і сфотографувати!
— Ну, це так, але ж… — зам’явся Бруно.
— Що саме?!
— Небезпечно! — розсердившись, гаркнув фізик. — Небезпечно! З чотирнадцяти астродатчиків жоден не повернувся. Жоден! Очевидно, там, крім пояса метеорів, є ще щось таке… — Бруно занепокоєно нахмурився, — що поглинає кулі. З чотирнадцяти куль хоч би одна уціліла. Всі загинули від метеорів.
— Зовсім не обов’язково, щоб усі кулі зіткнулися з метеорами, — замислено промовив Корнєв. — Вони могли розсіятись, змінити траєкторії через взаємне відштовхування…
— Я нічого категорично не стверджую, — здався Бруно, — але…
— Мені подобається твоє «але»! — нападав Летьє на фізика. — А хто це зовсім недавно базікав про мужність дослідників?
— Я мав на увазі зовсім іншу мужність, пілоте, — мужність мислення! При цьому голова дослідника лишається на плечах.
— А звичайний риск у цей високий кодекс не входить? Певна річ, це занадто примітивно! Хоч… стривай! — Тоні потер чоло. — Я якось читав потішний некролог на смерть одного дослідника… «Визначний учений в галузі теоретичної і експериментальної фізики передчасно загинув, випробовуючи нову ядерну установку для синтезу нейтроніту…» Не пригадуєш?
Аскер невдоволено скривився, засовався в кріслі.
— Правда, та газетка поквапилась з некрологом: дослідника через п’ять днів одкопали з-під руїн установки. Він тільки переніс променеву хворобу і полисів. Тоді він ще в інтерв’ю сказав, що в некролозі його нарешті оцінили по заслузі. Не знаю, як від радіації, а от від скромності цей дослідник ніколи не вмре, навіть не захворіє.