Сказання з Небезпечного Королівства

— Не зважайте на Хвіст! Відітніть йому голову — й усе! — закричали гінці з найбільш понищених сіл.

Але настало Різдво, і, на превелике нещастя, до дня святого Івана влаштовували грандіозний турнір: запрошено було лицарів із багатьох королівств, і вони прибували, щоби позмагатися за цінний приз. Не годилося, звичайно, применшувати шанси на перемогу лицарів центральної частини острова, виряджаючи найкращих із-поміж них на драконяче полювання, коли саме мав розпочатися турнір.

Потому треба було відсвяткувати Новий рік.

Але дракон просувався кожної ночі; й кожен крок наближав його до Гема. Уночі перед Новоріччям люди побачили вдалині спалахи. Дракон облаштувався в лісі за якихось десять миль звідтіля, й ліс той яскраво палав. Коли Хризофілакс був у доброму гуморі, то ставав палким драконом.

Тоді люди почали ззиратися на Фермера Джайлза та шепотітися в нього за спиною. Він почувався через те геть незручно, проте вдавав, ніби нічого не помічає. Наступного дня дракон наблизився ще на кілька миль. Тоді Фермер Джайлз і сам почав голосно ганити лицарів Короля.

— Хотів би я знати, що вони зробили, щоби заслужити на своє утримання, — мовив він.

— І ми також хотіли би! — потвердили всі мешканці Гема.

А мірошник докинув:

— Мені розповідали, наче й сьогодні титул лицаря можна отримати лише за справжні заслуги. Зрештою, нашого доброго Еґідіуса вже можна вважати майже лицарем. Хіба ж Король не надіслав йому червоного листа й меча?

— Титул лицаря — то більше, ніж меч, — відказав Джайлз. — Є ще й посвята й різні інші речі, — принаймні я так гадаю. Хай там що, а мені не бракує власних справ, про які належить дбати.