Чудеса в Гарбузянах
- Автор: Нестайко Всеволод Зіновійович
- Год: 1984
- Язык: украинский
- Переводчик: Павел Александрович Лукьянов
- Жанр: Детская проза
Электронная книга - «Чудеса в Гарбузянах». Краткое содержание книги:
Присутні зметнули руки вгору.
— Хто проти? Утримався? Одноголосно! Дорогий Іване Івановичу! Дозвольте вручити вам диплом і нагрудний знак почесного колгоспника, а також...— Він знову обернувся до Тайфун Марусі, яка, поспішаючи, розгортала разом з Васею великий пакунок.
— Подарунків не один, а два!— дзвінко виголосила Тайфун Маруся.— Транзисторний приймач "Океан" і настільний електричний годинник.
Разом з Васею вони поставили на столі перед дідом розпаковані приймач і годинник, великий, фігурний, з золотими стрілками на синьому циферблаті.
— Ну нащо? Нащо? От же...— розгублено озирався на всі боки дід.
— Може, справді годинник вам не дуже й потрібний,— трохи ніяково сказав голова.— Усе життя своє прожив Іван Іванович, може, й без годинника. Прокидався разом із сонцем, а точніше, вдосвіта, раніше за світило наше, і ставав до праці. І кожну мить, кожну хвилину свого життя віддавав землі, віддавав людям. Не проживав часу даремно. То хай наш подарунок, годинник цей, буде, так би мовити, символічний. Щоб ви знали, Іване Івановичу, що ми цінуємо і шануємо хвилини, години, дні й роки вашого трудового життя, відданого народові, і ніколи їх не забудемо.
Усі за столом зааплодували.
А хлопці наші значуще перезирнулися. Такими знайомими були для них ті слова. Наче то говорив не новий голова колгоспу Максим Богданович Танасієнко, а Мить Митьович, Володар Часу з їхніх чарівних снів.
А голова тим часом вів далі:
— І ще, дорогі товариші... Влаштували ми наше сьогоднішнє свято саме тут ще з однією метою — привернути вашу увагу до цього занедбаного кутка нашого села. Давно вже час впорядкувати його. Були пропозиції знести ці полишені людьми хати, цей гай і розширити за їхній рахунок посівні площі... Та ми тут порадились і подумали: а може, краще влаштувати на цьому місці бджолоферму... Вуликів так на двісті-триста. Такі ж умови для бджіл, такий гай липовий! А ще як цей клин гречкою засіяти... Буде в нас мед і липовий, і гречаний... Як ви вважаєте, товариші? Присутні схвально загули.
— Значить, не заперечуєте?— усміхнувся голова.— Отже...— обвів поглядом стіл, шукаючи когось очима.— До речі, ідея створити тут бджолоферму належить нашому новому агрономові, який ще, правда, не приступив до роботи, але вже, як бачите, працює... Сергію Петровичу, покажіться людям.
"Турист" Сергій, який сидів поряд з Клавою навскоси від хлопців, підвівся, ніяковіючи від стількох очей, спрямованих на нього.
— Сергій Петрович Гончаренко,— сказав голова.— У цьому році закінчив Київську сільськогосподарську академію і одержав призначення в наш колгосп. Між іншим, через кілька днів у нього весілля. Він одружується з онукою нашого Івана Івановича Коцюби Галею, яка повертається в рідне село і працюватиме в медпункті. От!
За столом так і ахнули.
— А щоб тебе муха вбрикнула! Артист!— пробурмотів, усміхаючись, дід Коцюба.
— Пробачте, Іване Івановичу, що він вам одразу не відкрився,— голова теж усміхався.— Він і мені тільки оце сьогодні сказав. Хотів, каже, об'єктивну обстановку розвідати... Пробачимо йому, га, товариші?
За столом загаласували, закричали, засміялися.
Не знаю, друзі мої, чи можна почервоніти більше, ніж почервоніла красуня Клава.
Аж сльози на очах у неї виступили. А обличчя було такого кольору, що червоні помідори на столі відчували себе майже зеленими.
Хлопці ж наші реготали так, що під ними лавка вгиналася. Вони були дуже задоволені.
Як усе добре вийшло!
Як усе добре склалося!
І тут хлопці почули, як Бобешко, який сидів з Бобинцем поруч їх, люто засичав на свого невдаху-шофера:
— Що ж ти наплів, каланча!
— Та хіба ж я знав? Я ж думав... Я гадав... Умовиводи ж ро-
робив...
— "Умовиводи"!
Та героїв наших зовсім не цікавили вже ні Бобешко, ні Бобинець. Вони дивилися на Тайфун Марусю, яка сиділа з Васею проти них.
А він їй щось шепотів, шепотів, шепотів. Гаряче, пристрасно, переконливо...
Вона слухала і мовчала.
І як би здивувалися хлопці, коли б дізналися, що то ж я допоміг Тайфун Марусі звечора прорвати оту її загінку, щоб вони могли спокійно поїхати до міста за подарунками для діда Коцюби.