Бійцівський клуб

— Десять секунд до зіткнення.

— Дев’ять.

— Вісім.

— Шість.

Моя робота, кажу. Я хотів би звільнитися.

Поруч вищить зустрічна машина, і механік не вивертає кермо, щоби зітнутися.

Ще вогні несуться прямо на нас, а механік обертається до трьох космічних мавпочок, що сидять позаду.

— Гей, мавпочки, — каже він, — ви вже знаєте, як грати в цю гру. Сповідайтеся, бо ми всі помремо.

Повз нас проноситься машина із наклейкою на бампері: «Бухим воджу ліпше». Газети писали, що тисячі цих наклейок одного ранку просто з’явилися на машинах. На інших подібних наклейках фрази на штиб: «Зроби з мене фарш».

«Бухі водії проти матерів».

«Усіх тварин — на вторсировину».

Читаючи газету, я знав, що це наклеїв Комітет Дезинформації. Чи Комітет Шкідників.

Сидячи поруч мене, наш чистенький і тверезий механік каже мені, ага, наклейки П’яних водіїв — частина проекту «Каліцтво».

Три космічні мавпочки принишкли на задньому сидінні.

Комітет Шкідників друкує кишенькові буклети для авіаліній, у них намальовано, як пасажири б’ються одне з одним за кисневі маски, коли їхній реактивний літак охоплено пожежею і він несеться на скелі зі швидкістю тисячу миль на годину.

Комітети Шкідників та Дезинформації змагаються поміж собою, хто швидше розробить комп’ютерний вірус, що змусить банкомати блювати потоком десяти- й двадцятидоларових купюр.

Підкурювач із цокотом виринає, і механік каже мені, щоб я запалив свічки на святковому торті.

Я запалюю свічки, і торт мерехтить під вогняним німбиком.

— Що ти хотів би зробити перед смертю? — каже механік і вивертає кермо назустріч вантажівці. Та сигналить і кілька разів прокволисто реве в той час, як її фари, мов світанок, усе яскравішають, висвітлюючи усмішку механіка.

— Загадуйте бажання, хутчіш, — каже він у дзеркальце заднього виду, в якому три космічні мавпочки сидять на задньому сидінні. — У нас п’ять секунд до забуття.

— Один, — починає рахувати він.

— Два.

Вантажівка майже перед нами, яскраво блимає і реве.

— Три.

— Покататися на коні, — кажуть на задньому сидінні.

— Побудувати будинок, — чується інший голос.

— Зробити татуювання.

Механік каже: «Увіруйте в мене — і здобудете життя вічне».

Надто пізно: вантажівка завертає, і механік завертає, але задня частина нашого «корніша» зачіплює край переднього бампера вантажівки.

Тоді я цього ще не знаю, знаю тільки про фари: фари вантажівки відносяться в пітьму, і мене відкидає спочатку в бік дверей, потім у бік торта і механіка за кермом.

Механік простягається на кермі в намаганні вирівняти машину, і свічі на торті гаснуть. Однієї прекрасної миті в теплому чорному шкіряному салоні зникає світло, наші крики зливаються в одному низькому тоні, що й низький стогін ревуна вантажівки, і ми вже нічого не контролюємо, не маємо вибору, керунку, рятунку, і ми мертві.

Чого б я собі побажав прямо зараз, то це смерті. Я ніщо порівняно з Тайлером.