Пригоди Синдбада мореплавця
- Автор: Лесьмян Болеслав
- Год: 2007
- Язык: украинский
- Год: Кальварія
- ISBN: 978-066-603-227-5
- Переводчик: Віктор Дмитрук
- Жанр: Детские и приключения
Электронная книга - «Пригоди Синдбада мореплавця». Краткое содержание книги:
— Немає у нас зараз часу, — відповів юнак. — Я потім відповім на твої запитання.
І затримав коня біля заїзду, де ми мали переночувати.
У заїзді була лиш одна вільна кімната. Ми ночували в тій кімнаті обидва. Я заснув камінним сном, одягнений, щоби — як тільки розвидниться — податися на корабель, який якраз на світанку мав пристати до берега.
Опівночі я відчув крізь сон, що чиясь рука торкається мене в тому місці, де була кишеня, в якій уже кілька разів лежав лист Морського Диявола. Я хотів прокинутись, але не міг, а вранці, коли прокинувся, забув тимчасово про мої сонні відчуття і не перевірив кишеню, хоча вночі й постановив це зробити.
Юнак вже був на ногах. Ми поспішили до пристані й піднялися на величезну палубу корабля, залишивши коней на березі. Я йшов попереду, юнак ішов за мною.
— Дай мені тепер відповідь на три питання, — сказав я, не повертаючи до нього голови. — Тепер у нас достатньо часу, тож можеш мені відповісти. Відповідай по черзі — по-перше: де знаходиться твій дім?
Юнак мовчав, а я продовжував:
— По-друге: в якій стороні світу купив ти таких дивних коней?
Юнак мовчав, а я продовжував:
— По-третє: яким чином за одну годину подолали ми шлях з Багдада до Басри?
Юнак мовчав, а я повернув голову, щоб тепер придивитися до нього, але юнака не було. Зник без сліду. Я глянув на берег — коней теж не було. Зникли без сліду.
Лиш тепер пригадав я собі той таємничий дотик чиєїсь руки, який занепокоїв мене опівночі і — раптом — зрозумів усе! Я зрозумів, що Морський Диявол у постаті юнака ще раз мене надурив — ще раз спокусив до подорожі і ще раз зумів всунути мені в кишеню лист, у час, коли сон зморив мене в заїзді. Як міг я вірити словам того юнака! Адже морда Морського Диявола виразно й щомиті проглядала крізь риси його фальшивого обличчя! Адже він під кінець понехаяв незносне, мабуть, для нього й болісне втілення в постать юнака і йшов поруч зовсім нахабно, не вважаючи навіть за потрібне відвертати від мене свою природну диявольську морду! І нарешті коні, на яких ми мчали з Багдада до Басри, чи ж не мали вони всіх ознак нечистої сили і чи ж не повинні були збудити в мені підозру? Воістину — я став жертвою своєї власної легковірності.
Нервовим рухом долоні я торкнувся кишені й зблід. У кишені зашелестів диявольський лист. Я пізнав той шелест — сухий, різкий, прикрий, зловісний, пронизливий, не схожий на жоден інший шелест. Мабуть, папір, власноручно списаний Морським Дияволом, теж набрав якоїсь диявольськості, то й шелестів цілком особливо.
Першим моїм наміром було негайно позбутися листа.
Я вже засунув руку в кишеню, вже мав витягти звідти листа і вкинути його в море, як раптом оточили мене зацікавлені матроси, питаючи, куди й навіщо я їду.
Тож я відмовився від свого наміру. Вирішив дочекатися відповідної хвилини, щоб позбутися листа. Тимчасом корабель відчалив від берега. Погода була сонячна. День спекотний. Ми пливли вже, мабуть, добрих шість чи сім годин і побачили перед собою невеличкий острів. Капітан наказав кинути якір поблизу острова, аби дати команді можливість скупатися.
Ми жваво вискочили на берег і почали роздягатися. Я кинув свій одяг на піщаному березі острова і скочив у воду. Коли я відплив від берега, один з матросів, що купалися, раптом вигукнув:
— Здається мені, що в мене нежить і що купання може мені зашкодити.
Він і справді мав нежить, бо його обличчя, яке стирчало над поверхнею води, дивно скривилося, брови несподівано скочили вгору, ніздрі роздулися — і він чхнув просто перед собою — в морську далечінь. Після чого швидко поплив до берега і, вискочивши на сушу, підбіг до свого одягу, що лежав на землі, аби чимшвидше його одягти. Коли він почав одягатися, я затремтів від жаху! Леле! Старий матрос через короткозорість помилився, не добачив, чи через надмірну неуважність — словом, замість свого — старанно одягав моє вбрання.
Я притьмом вискочив на берег і закричав:
— Помилка, помилка, помилка!
— Яка помилка? — запитав старий матрос.
— Замість свого ти взяв мій одяг!
— Нічого не поробиш! — відповів матрос. — Я вже й так задоволений, що хоч якимось одягом огорнув своє вистуджене тіло. Одягай тимчасом моє вбрання, а я віддам тобі твої шати, коли повернемося на корабель, бо не хочу знов роздягатися на вітрі.
Важко мені описати розпач, з яким я одягав на себе широченні шати старого матроса! Серце билося в грудях чимраз сильніше від страху, що старий матрос сягне випадково рукою в мою кишеню і витягне з неї диявольського листа.