Обитель героїв
- Автор: Олди Генри Лайон
- Год: 2005
- Язык: украинский
- Год: Гамазин
- ISBN: 9G6-365-087-7
- Жанр: Фэнтези
Электронная книга - «Обитель героїв». Краткое содержание книги:
Хто не знає, що цей мислитель живе в українському місті Харкові, а його рукою водять Олег Ладиженський та Дмитро Громов? Творчий тандем наших земляків з'явився в літературі ще 1990 року і з того часу регулярно радує нас своїми творами.
Хто не знає, що творчість Олді вшановано не одною престижною премією — тут і «Роскон», і «Фанкон», і «Зоряний меч», і «Странник», й безліч інших.
Але одного ви не знаєте точно — що новий їх роман «Обитель героїв» виходить українською мовою раніше, ніж російською, і ми з вами будемо мати ексклюзивне право його прочитання.
Отже, поспішайте реалізувати де право на заздрість північним сусідам.
«Зелений пес» відкриває нову серію «Світи Г. Л. Олді». Тут ви знайдете традиційний «олдівський» стиль — безліч підтекстів, суміш стилів, карколомний сюжет, і безперечно — глибокі думки.
А головне — віднині усі нові романи харківського дуету Ладиженського та Громова українські читачі будуть читати першими.
Бо так велів сам Генрі Лайон Олді.
Вирішивши не уточнювати, у чиїй саме кімнаті вони обидва перебувають, Конрад продовжив гру «запитанням на запитання»:
— Ви живете в цьому готелі, добродію?
— Атож!
— У яких апартаментах?
— У цих!
За правилами гри, той, хто відповів замість запитання твердженням, — програвав. Але рудий не вважав, що він програв.
— Цифра на дверях ваших апартаментів яка?
— Цифра? Н-не знаю… — здоровань миттєво втратив недавню впевненість. — A-а, цифра!
Він просяяв, лунко ляснув себе долонею по лобі. Наче комара прибив.
— Хазяїн сказав: номер одинадцятий на Чорній стороні. Це Чорна сторона?
— Чорна. Тільки номер не одинадцятий, а восьмий.
— Ох, блін катаний! Даруйте! Виходить, я до вас вломився… От лихо! Що ж тепер робити?
— Напевне, йти шукати свій номер, — знизав плечима барон.
— Справді! А собака?!
— Ви впевнені, що він на вас чекає? Гаразд, я піду першим. Відсуваючи засув, Конрад почувався учасником дурнуватого фарсу. Лицар Ранкової Зорі визволяє жертву з лабетів Чорного Аспіда… Овал Небес! Передчуття справдилися. Втілений Аспід справді чекав у коридорі!
Біля стіни, заклавши руки за спину, стояв стряпчий Фернан Терц.
Із усіх можливих свідків негласного обшуку — найнебажаніший.
— Що тут відбувається? — риторично поспитався Терц.
— Це я у всьому винен! — радісно зарепетував рудий, випадаючи у коридор. Торбу здоровань встиг знову закинути на могутнє плече. — Собака! Тут був злий собака! А я вломився в чужий номер! А цей благодійник мене врятував! А собака втік…
Стряпчий ступив уперед, налаштовуючись на тривале спілкування, але зі сходів почулося:
— Негайно! Де тут барон фон Шмуц?! Я хочу бачити цю людину! Якби Конрадові хто-небудь сказав ще вчора, що він зрадіє появі буйного корнета Лефевра — нізащо б не повірив!
— Я вимагаю пояснень, добродію!
Сьогодні корнет був сам на себе не схожий. Палкий, ображений, чогось вимагає — все як завше. Але був нині в кінному пращнику Францові Лефеврі якийсь злам. Гриз невидимий черв’як. Їв поїдом лютий тхір сумнівів. Обличчя змарніло, виправка зів’яла. І пристрасний вогонь у погляді паскудно чадів.
Навіть султан на ківері, вивищуючись над помпоном, скорботно кивав пучком китового вуса.
— Як ви мені набридли, добродію! — щиро зітхнув барон, відчуваючи, що мимоволі переймається співчуттям до хлопчиська, який переживає тяжкий період краху ілюзій. — Від другої дуелі я категорично відмовляюся, майте на увазі. Мене в спец-арсеналі замкнуть на віки вічні… Слухайте, навіщо ви мене переслідуєте? Фехтувати немає з ким?!
— Ви!.. Ви… — корнет задихнувся. Кров ударила йому в обличчя й одразу відринула. Юнак був несамовитий. — Ходімо! Так, так, добродію! Ідіть за мною!
Схопивши барона за руку, він потяг здобич надвір. Конрад не пручався.
— Ось! Дивіться!
На ліхтарі, оповитому змією, біліло оголошення. Прямокутний аркуш паперу, приклеєний з ретельністю божевільного: ні кутик не стирчав, ані краєчок. Неживий, твердий почерк, рівні рядки, немов піхота на плацу — все це було добре знайоме баронові. Якщо ти записний дуелянт і служиш у Всевидющому Приказі, такі штуки вивчаєш напам’ять і впізнаєш з першого погляду.
— Читайте, добродію!
— Корнет полку кінних пращників, — зачитав барон нудним тоном, заздалегідь знаючи зміст листівки, — Франц Лефевр у результаті дуелі з бароном фон Шмуцем, обер-квізитором…
— Далі! Читайте далі! Це вже по всьому місту висить!
Подібні резюме — в рамках «Дуельного кодексу», стаття «Заохочення та покарання» — заснував найвищим указом Ромуальд Грізний, прадід Едварда II. Оскільки дуель на шаблях-торохтілках не призводила до тілесних ушкоджень, помітних для населення, а відповідно радісних для переможця й ганебних для переможеного, синкліту магів-консультантів було поставлено завдання розробити належний ерзац-замінник. Конкурс виграв волхв-піклувальник Джошуа Могорич, зачарувавши стилос і восковий таблетон особливим чином. Під час дуелі всі відомості про результати горіли під стилосом темним полум’ям і невідчутно переносилися в канцелярію Приказу, де розмножувалися методом «librorum impressio». Підгодовані генії-табеларіуси розносили листівки по Реттії та розклеювали на стовпах у достатній кількості.
Таким чином, кожен, хто бажав битися з квізитором, ризикував не шкурою, а репутацією.
— …був зганьблений сім разів проти однієї непрямої ганьби…
— Ви знущаєтеся? Далі!