Обитель героїв
- Автор: Олди Генри Лайон
- Год: 2005
- Язык: украинский
- Год: Гамазин
- ISBN: 9G6-365-087-7
- Жанр: Фэнтези
Электронная книга - «Обитель героїв». Краткое содержание книги:
Хто не знає, що цей мислитель живе в українському місті Харкові, а його рукою водять Олег Ладиженський та Дмитро Громов? Творчий тандем наших земляків з'явився в літературі ще 1990 року і з того часу регулярно радує нас своїми творами.
Хто не знає, що творчість Олді вшановано не одною престижною премією — тут і «Роскон», і «Фанкон», і «Зоряний меч», і «Странник», й безліч інших.
Але одного ви не знаєте точно — що новий їх роман «Обитель героїв» виходить українською мовою раніше, ніж російською, і ми з вами будемо мати ексклюзивне право його прочитання.
Отже, поспішайте реалізувати де право на заздрість північним сусідам.
«Зелений пес» відкриває нову серію «Світи Г. Л. Олді». Тут ви знайдете традиційний «олдівський» стиль — безліч підтекстів, суміш стилів, карколомний сюжет, і безперечно — глибокі думки.
А головне — віднині усі нові романи харківського дуету Ладиженського та Громова українські читачі будуть читати першими.
Бо так велів сам Генрі Лайон Олді.
— Мені здається, ви все ускладнюєте, друже мій…
Обер-квізитор не відразу зрозумів, що це заговорив Серафим Нексус, який дрімав у кріслі.
— Знаєте, мені приснився дивовижний сон. Як ми разом з колегою Просперо, а також із вами, дорогий Рудольфе, і ще з рядом найдостойніших людей, подаємо спільне клопотання про прийняття нас до Ордену Зорі. З великої і чистої любові до великих і чистих начал. І наше клопотання, як це не дивно, задовольняється. А за чотири роки ми надягаємо гарне, але непрактичне біле вбрання й вирушаємо у квест. За всіма правилами Ордену. Далі ми акуратно — або не дуже акуратно, це вже залежно від обставині — розбираємо цитадель по камінчику… У вас, дорогий Просперо, є чималий досвід у цій шляхетній справі! Розбираємо, значить, і витягаємо під Овал Небес нашого енергійного приятеля, Чорного Аспіда. Для передачі в руки правосуддя. А, згадав: когось треба буде залишити на троні Майорату… Бароне, хочете послужити Білим Голубом? Років чотири? Зі збереженням платні й вислуги літ?
Конрад сподівався, що остання фраза лейб-малефактора — безневинний жарт. Але його мимоволі пересмикнуло, як пересмикнуло б від будь-якого жарту «Шкідника Божою милістю», почутого на свою адресу.
Навіть архіваріус-масажист із Дозору Сімох затнувся.
— Це було б цікаво, пане, — з чималим зусиллям видушив із себе обер-квізитор. — Але навряд чи сумісно з виконанням моїх службових обов’язків. Я щиро сподіваюся, що прокуратор Цимбал не пристане на вашу пропозицію.
— До речі, про службові обов’язки, — король, як завжди, рухався до мети найкоротшим шляхом. — Тепер ви розумієте, бароне: нам потрібно точно знати, має відношення Чорний Аспід до вбивства квесторів чи ні. Час на збирання доказів у вас є: якщо Аспід винен, раніше ніж за чотири роки нам його не дістати.
«І все-таки високоповажне панство чогось не договорює… Якщо справа така важлива — чому Тихий Трибунал сповістили із запізненням? Дали мені фору? Через суперництво відомств і застарілу ворожнечу? Навряд чи. У справах подібного рівня про ворожнечу забувають. Чому загибель шістьох лицарів дурнуватого Ордену Зорі так хвилює кращих людей Реттії?! Людинолюбство? Чисте начало у серце настукало? Не смішіть мої ботфорти…»
— Я розумію вас, люб’язний бароне. На вашому місці мені теж було б невтямки, чого раптом цій події надається таке велике значення.
Просперо Кольраун цілком міг читати думки. Від нього можна сподіватися: прочитає й не почухається. Щоб зайвих сил не витрачати.
— Це пре-це-дент, друже мій. Точніше, може стати прецедентом, якщо за цим і справді стоїть Чорний Аспід. Вихід ритуалізованої воєнної гри за відведені межі. З екстериторіального Майорату — на територію Реттії. Якщо залишити цей прецедент безкарним — наслідки не забаряться. Проблема боротьби чистих начал переходить із галузі філософії, міфології та забав молоді у сферу державних інтересів… Не хотілося б, слово честі. Можливо, ви недооцінюєте загрозу, але Абсолютним Злу й Добру місце в резервації, а ніяк не в нашому з вами світі, де абсолюти існують лише у вигляді теоретичних абстракцій…
«Хто б сперечався… Ідеал, вирвавшись із темниці абстракцій, гірший за демона, що звільнився з „лебединої зірки“… Чи як там бойові маги називають пастки-пентаклі? Цікаво, а інші причини, менш „філософського“ характеру, мені викладуть? Ой, як добре… Це погано, що добре, це присипляє…»
Верховний архіваріус добрався до баронового хребта. Змінив олію для розтирання: повіяло м’ятою і кардамоном.
— Прошу вас, розслабтеся… Глибокий вдих… видих… затримайте подих…
Долоні Гувальда Мотлоха впали з неба, розпластали, позбавили залишків повітря.
Почувши чарівний хрускіт, хтось захихотів. Здається, лейб-малефактор Нексус, добра душа.
— Пречудовенько! Тепер ще разок, для гарантій…
Від «гарантій» зі стегон Конрада звалився рушник. Так відступає поріділа в бою рота загородження, оголюючи фронт. Якусь хвилину барон міркував, чи зручно виблискувати сідницями в присутності найяснішої особи та цвіту нації. Потім згадав капітана Штернблада, який розгулює голісінький, і подумки махнув рукою на пристойності. Чи то його величність чужих задниць не бачили…
— Завдання зрозуміле, бароне?
— Так, ваша величносте.
— Тоді чи не відсторонити нам нашого приятеля Конні від розслідування?