Прекрасна одержимість

– Перемогу над чим? – спитав я нетерпляче. Я не розповідав йому про свою зневіру; не згадував, що був лікарем. Я ніколи й не дізнався, як він вгадав це – це питання затьмили важливіші таємниці.

– О, над будь-чим, над усім! Послухайте! – він вправно зліз з риштування і, стиха підкравшись до мене, наче мав розповісти якусь велику тайну, прошепотів мені у вухо, твердо взявшись рукою за вилогу пальта, ще більше бентежачи мене, – чи не хочете ви стати найкращим лікарем цього міста?

І тепер, дізнавшись про його божевілля, я почав утікати.

– Приходьте до мене ввечері додому, приблизно о дев’ятій, – сказав він, простягнувши мені свою картку, – і я розповім те, що ви хочете знати!

Мабуть, я виглядав ошелешеним, бо він весело зареготав, знову здираючись нагору. Я засміявся також, коли вийшов на вулицю, – епітафія зовсім вилетіла мені з голови, позаяк ніколи на віку я не чув ще такого безглуздя. – Дідька лисого, – прогарчав я, заводячи свій автомобіль, – бракує тільки, щоб я змарнував вечір з таким дурнем!