Пригоди Вернера Гольта

Прочитавши першу книгу роману, можна було б сподіватися, що Вернер, опинившись у Східній зоні, незабаром стане до лав передових людей Німеччини. Але художній такт і тут не зраджує письменника. Справді, чи міг Вернер, морально спустошений, втративши віру у старших, переносячи це невір’я мало не на все людство, на будь-які ідеї, будь-яку політику, одразу знайти місце в новому житті? Ні, це суперечило б логіці характеру. Аполітичність, індивідуалізм, неправомірне ототожнювання протилежних явищ (гітлерюгенд і Спілка вільної німецької молоді для Вернера Гольта майже те саме — накази, втрата особистої свободи), відчуття своєї непотрібності («…я просто зайва, некорисна людина. Тільки і вмію, що стріляти та вистукувати морзянку. Нічому іншому мене за все моє життя не навчили», — говорить він Гундель).

Невизнання будь-чийого авторитету заважає героєві в його «мандрах» по оновленій землі, змушує тікати на Захід. І в той же час саме бажання скинути з себе ярмо примусу, ненависть до фашистів, що і тепер вільно ходять вулицями Гамбурга, дозволяє Вернерові побачити в магнатах Реннбахах справжніх винуватців трагедії Німеччини, народжує огиду до способу життя панівного класу, приводить до відкритого розриву з торговцями кров’ю, з лицемірним світом «добропорядної» фрау Гольт, хоч він і не знає, чи зможе «прижитись» у світі новому — там, на Сході. «Повернення» Вернера спочатку в дечому нагадує повернення героїв Ремарка. Не участь в революційній перебудові життя, а освіта, праця в галузі «чистої» науки, праця для себе — ось мета Вернера Гольта. Оцінку такої позиції вкладає автор в уста мистецтвознавця Церніка: «Ви хочете податися в духовну еміграцію», «професія математика для вас — просто засіб сховатися від дійсності».