Пригоди Вернера Гольта
- Автор: Нолль Дитер
- Год: 1961
- Язык: украинский
- Год: Дніпро
- Переводчик: Юрій Михайлюк
- Жанр: Военная проза
Электронная книга - «Пригоди Вернера Гольта». Краткое содержание книги:
Радянським читачам відомі його книги «Старе й нове», «Мадам Перлон», «Сонце над водами». Роман «Пригоди Вернера Гольта», написаний у 1960 році, був удостоєний премії імені Генріха Манна. Цікаво і захоплююче розповідає письменник про німецьку молодь, одурманену чадом фашизму, про її боротьбу, тривоги, сумніви, кохання, про пошуки нових шляхів у житті…
Роман «Пригоди Вернера Гольта» є великим творчим успіхом молодого письменника. Як і більшість героїв його роману, він народився в 1927 році, брав участь у другій світовій війні, пережив усі її страхіття…
Він пішов на територію заводу. Постукав у двері кабінету Мюллера. Сьогодні він прийшов сюди не з пустими словами. Сьогодні він міг показати документ про закінчення школи, і коли хто-небудь вимагатиме від нього ще більшого, то нехай допоможе йому. Чийсь голос промовив: «Прошу». Це був голос Юдіт. Фрау Арнольд сиділа за письмовим столом. Вона здивовано глянула на нього, потім на її губах заграла нерішуча посмішка. Збентежена, привітна і зовсім не сувора посмішка.
— Власне, я збирався прийти до вас пізніше, — почав він. — Мені хотілось після нашого розриву спершу, так би мовити, оновитися. Але, скажіть на милість, як я можу прийти до вас з повною ясністю в голові, коли без вас я ніяк не можу віднайти її?
Схиливши голову набік, вона поглянула йому в очі й кивнула.
— Відтоді, як ми востаннє говорили з вами, — продовжував Гольт, — моє життя ще більше заволокло туманом, я ще більше заплутався. Ніхто не давав мені так багато, як ви. Допоможіть мені!
Юдіт недбалим рухом стягла хустку, і волосся впало їй на плечі. Вона знову стала схожа на молоденьку дівчину.
— Я мала намір вам написати, — сказала вона. — Сьогодні я думаю про… про все по-іншому. Однак, поговоримо про це у спокійнішій обстановці. Скоро шість місяців, як ми з вами розмовляли востаннє.— Вона перегортала листки календаря. — Може, ви мені подзвоните? І ми домовимось про зустріч. — Вона подивилась на годинник. — А зараз я мушу йти. Подзвоніть мені.— І подала Гольту руку.
Виходячи, він озирнувся; Юдіт знову пов’язувала голову хусткою. Біля заводу стояв автомобіль професора Гольта.
Гольт поїхав з батьком додому. Вони разом пообідали.
— Ти повернувся ще в середу? — запитав професор. — Сьогодні пополудні в мене консультація для дисертантів, але я можу відкласти її.
— В такому разі мені дуже хотілось поговорити з тобою, — сказав Гольт.
Вони пішли до бібліотеки. Професор запропонував синові сигарету, подзвонив в університет і сів біля журнального столика.
— Доктор Цернік знає людську душу, — сказав Гольт. — Він ще торік сказав мені: «Ви наближаєтеся до кризи…» Але я не хотів цього визнати. Зараз я змушений почати здалека, щоб ти зрозумів, як я збився з дороги.
І Гольт почав оповідати. Він розповів про Каролу Бернгард, про сварку з Церніком, про дружбу з фрау Арнольд і про кінець цієї дружби. Гольт не щадив себе. Розповів він також про сварку з Шнайдерайтом і про розрив з Гундель. Професор Гольт слухав уважно, співчутливо і здивовано. Але коли Гольт розповів про свої стосунки з Анжелікою, професор, ляснувши долонею по столу, сказав:
— Це вже занадто! І тобі не соромно?!
Гольт безпорадно розвів руками, — він зовсім розгубився. Професор підійшов до стінної шафи і приніс пляшку й дві чарки.
Гольт випив і подивився на батька. Той порався біля своєї люльки, і лише коли вона розгорілась, почав говорити.
— Я не вірю в розрив між Гундель і тобою. Вона надто тісно зв’язана з усіма нами. Але Гундель ставиться до життя серйозно. Вона належить до розсудливих людей, які хотять спокійно працювати над собою, і вона знає, що її можливості не скоро вичерпаються. А з Шнайдерайтом тобі слід порозумітись. Тепер вернімося до тієї дівчини. її звуть Анжеліка?
— Ти повинен побачити її,— сказав Гольт. — Описати її неможливо. — Він намагався говорити по суті. Але, розповідаючи про Анжеліку, він бачив її перед собою, зворушливі юну, бачив її привітні, нічим не затьмарені очі. Описавши її зовнішність, він сказав: — У неї досі, мабуть, не було в житті справжньої опори. От вона й прив’язалась до мене всією душею. Анжеліка — кругла сирота. її бабусі доводиться тяжко працювати прибиральницею, де і коли прийдеться. А опікун нею майже не цікавиться.
— Ти так говориш про неї,— сказав професор, — що у мене виникає питання: що тобі, власне, треба від мене? Хочеш тільки проінформувати чи чекаєш поради?
Гольт замислився.
— Бачиш, є такі поняття, як справедливість і несправедливість, — почав він. — Я маю на увазі не заяложені поняття моралі, а певні людські норми поводження, які треба поважати.