Волинь
- Автор: Самчук Улас Алексеевич
- Язык: украинский
- Жанр: Современная русская и зарубежная проза
Электронная книга - «Волинь». Краткое содержание книги:
Автор описує події, які відбувалися на Волині: бої між поляками та більшовиками у 1914–1918 роках, між Центральною Радою та більшовиками у лютому 1918 року, рух українського відродження, терор польської влади у 30-х роках. Дія відбувається у відносно короткому часовому проміжку, та цей час був вирішальним для цілого народу і визначив його минуле і майбутнє.
За плечима йшла тиха розмова.
— А ти її бачив? — питає один.
— Певно, — чути відповідь.
— Ой… Слухай… Жінці не вір, — зазначив один з тих, що лежали на землі.
В цей час збоку почулися кроки, і до гурту підійшов ще один. Всі глянули на нього. Йон швидко відірвав погляд від огню й зробив два кроки вбік.
— Нарешті, — сказав він, — Тебе, голубе, посилати по смерть.
Це був Ілько. Володько зовсім не сподівався його тут бачити. Поглянув на нього, ніби зміряв. Ілько також подивився на Володька. Хвилинка непевності, але потім той зрадів:
— А-а, здоров! І ти тут? — підступив і подав Володькові руку. Володько мовчки, без усмішки, без найменшої зміни в обличчі подав йому свою. У голові пробігло кілька думок.
Люди, що лежали в кожухах, поволі почали зводитись. Ганка встала й відійшла набік. Кіндрат виступив перед Ілька, міцно вдарив його правою рукою по плечі й сказав:
— Де був?
— А тобі що? — відступив і сказав Ілько. Йон похмуро глянув на нього. Володько покинув Ілька й слідкував поглядом за Ганкою. Вона мовчки стояла спиною до огню й щось думала. По часі кілька людей заступило її.
На вогонь підкинули ще сухого труску. Полум'я спалахнуло. Люди в кожухах відкидали на кущі густі тіні. Догори летіли іскри й там гасли.
— Можна починати, — падали слова.
— Ну, можна починати!.. Тоді знов хтось казав:
— Починати!.. Скоро ранок, а ми натомлені. Інший голос додавав:
— Я сьогодні цілий день орав.
— На валах? — питав ще інший голос.
— Ні. Зорав сіножать. Трава там не росте…
— Є всі, — сказав байдуже Йон і всі одразу втихли.
— Добре, — додав по хвильці. Говорив ні до кого… Взагалі. Казав:
— Ми тут, — махнув загально рукою, — порішили зробити нічліжанські сходини. Покликали кількох людей…
Тут Йон зупинився й нашорошився. Люди, що стояли й сиділи навкруги огню, зацікавлено подивилися на нього. В цю саму мить Ганка, що була ззаду, крикнула:
— Поліція!
— Хлопці! Спасайтесь! — крикнув Йон і висмикнув з кишені револьвер. Він хижо зиркнув кілька разів по всіх, потім підбіг до Володька.
— Тікай! — придушено крикнув йому в обличчя. — За мною! — І сам кинувся в кущі.
Володько оглянувся за Ганкою, але її не бачив. Вона вже зникла в кущах.
— Стуй! Стуй! — почулося в різних місцях, після цього впало кілька стрілів. Звуки їх відбилися луною на другому боці долини під державним лісом. Всі кинулися в кущі. Володько побіг в бік за Йоном. Кущі густі. Він швидко розгортав їх, стрибав, перевалювався, плутався.
— Стуй! — почув він зненацька майже перед самим носом, але в цей мент гримнув постріл, блиснув огонь, почувся різкий вигук. За цим впало ще кілька стрілів, та Володько біг вперед. Дерся що сили кущами. Галуззя сікло його обличчя, чіплялося за одяг. Не було часу на це зважати. Стріли й вигуки чулися в різних місцях. Він наскочив на щось м'яке під ногами… Не зупинявся й не дивився, що там було, хоча йому здалося, що то була людина.
— Це ти? — почув він зненацька Йонів голос. — Біжи за мною!.. За мною, — повторив він ще раз і побіг. Володько машинально побіг за ним. За ними чути було ще когось. Йон зупинився, присів за кущ і тихо, різко сказав:
— Стріляю! Хто там?
— Брось! Це я! — почувся хриплий Кіндратів голос. Володькові здалося, що він сказав це зовсім спокійно. Йон зірвався й побіг. За ним Володько, а за Володьком Кіндрат. Скоро вибігли на край запусту. Йон на хвилинку зупинився, махнув рукою.
— Так просто! — тихо проговорив і подався через сіножаті. У запусті все ще чути було окремі вигуки й час від часу стріли. Але то було вже за плечима. Спереду стояв густий, високий державний ліс, і вони втрьох побігли на нього.
По короткому часі були в лісі. Тут Йон зупинився.
— Володьку! Ти не знаєш нічого? — люто запитав, ніби хотів його розірвати… Він швидко й голосно сапав. У темноті зовсім його не видно, тільки чути те уривне, напружене сапання.
— А де Ганка? Сергій? — сапаючи, казав Володько.
— Побігли… Ганка кинулась перша… Сергій за нею… — говорив Кіндрат.
Йон не міг стояти на місці…
— Хлопці! Хлопці! — швидко казав він. — Тут стояти не можем… Далі… Між нами був юда… Але хто?
— Знаю його, — сказав Володько. — Потім, потім… Ходімо далі. Мусимо до ранку вибратися з цього місця.