Крига. Частини ІII–ІV
- Автор: Дукай Яцек
- Год: 2018
- Язык: украинский
- Год: Видавництво «Астролябія»
- ISBN: 978-617-664-151-3
- Переводчик: Андрей Павлышин
- Жанр: Пост-апокалипсис
Электронная книга - «Крига. Частини ІII–ІV». Краткое содержание книги:
— Може, я помиляюся, — сказав Андрєй Юше, — а може — й не помиляюся, але якщо я не помиляюся, то є так, що революційна антиманджурська партія тільки й чекає можливости виступити проти імператора, а оскільки ще немає лютих на півдні Китаю, то там поширюються селянські повстання, доктор Сунь збирає війська, й оскільки немає Криги в Гонконґу, то…
— Ви пробачте мені, — простогнав фон Азенгоф, — у мене від цього голова болить, мозок набрякає і носом витікає, коли я чую про Кригу й Історію. Нісенітниця, шановні, мартинівська нісенітниця, ні пришити, ні прилатати!
— Як ви можете, справді! — спалахнула пані Ґживачевська, кидаючи переполохані погляди з іншого кінця столу.
Фон Азенгоф ударив відкритою долонею по скатертині.
— А яке мені діло до того, що нібито в домі повішеного не говорять про силу тяжіння? Пан Ґерославський мені вибачить. А як не вибачить, то я його не хочу знати, бо й навіщо це мені? — Він знову розсміявся. — Маю охоту на дрібку нахабства до тієї качки, nota bene, відмінної, цілую ручки пані Галінці: на дрібку нахабства сьогодні. Що скажете, шановний пане?
— Я теж так думаю, — відповілося, кроячи м’ясо для Міхасі. — Що це нісенітниці.
— Ай-я-яй, але чому ж ви одразу мусите зі мною погоджуватися? Ви мали б набундючитися, уражені в найкращих почуттях, обрáзами мене обкласти, й узагалі, кинути столове приладдя на тарілку й грюкнути дверима. O!
— Тож я мусив би певно взагалі до міста не виходити й замкнутися у кімнаті, як Побєдоносцев у вежі.
— Ха, а ви знаєте, чому Побєдоносцев на світло не виходить? Зачекайте, є свіжа плітка. Отож, кажуть, що французька хвороба так його пожерла, що він власного вигляду стерпіти не може й…
— Herr Біттан! — вигукнув з іншого кінця столу розгніваний пан Веліцький.
— Та я ж і кажу, — продовжував фон Азенгоф, — качка досконала, досконала.
Слід додати, що Біттан фон Азенгоф був із вигляду літній пан благородної, патриціанської вроди, із ледь притрушеним сивиною волоссям, в елеґантному костюмі з англійської вовни, з моноклем, що висів на вилозі, й діамантом у краватці. Він приходив на обіди до Веліцьких сам: фон Азенгоф овдовів іще в минулому столітті.
Дружина Андрєя Юше була близькою приятелькою дружини пана Войслава, вони безугавно пліткували через стіл і майже нічого не їли; зрештою, жінок, так щільно затиснутих у корсети, як тут, в Іркутську, не пам’яталося з Царства жодної. Вони розмовляли про любовні справи, нещодавно відкриті крамниці, любовні справи, дітей, любовні справи, міґрені від Чорного Сяйва, любовні справи, ціни матеріалів на бальні сукні, любовні справи, любовні справи й ще раз любовні справи. Лютовці дуже легко закохуються, подумалося, відсуваючи крісло Міхасі: дівчинка побігла до тата на коліна. Чи є щось таке в явищі загущення тьмідини, що спонукає людей до сердечних афектів? Адже це форма безумства, а раптова зміна в натурі людини не мала б тут траплятися.
Проте, якщо усе навпаки, якщо помиляються усі поети, хибують усі романтики, — й любов жодною мірою не є незвичним станом, а власне природною основою істини про людину, від якої тільки відступається, гублячись у світі між «так» і «ні»… Людина закохана простіша й істинніша, ніж людина не закохана. Складнощі й непевності зростають у міру віддалення від любови. Зєйцов би, мабуть, під цим підписався. Це можна перевірити бодай на парафіяльних реєстрах шлюбів і хрещень генерал-губернаторства. Безумство — це існування без почуттів, хвороба — це безпристрасність, збочення — це порожнє життя після кохання. Хто кохає, той здоровішає. Відчуття промовляють мовою догматичної певности; адже саме із сухих міркувань, позбавлених пристрасти й хоти походить усяка невизначеність, усілякі напівправди й напівбрехні. Поглянути на Міхасю, притулену до Войславової камізельки: так дитина замерзає в істині дитини; й не існує жодної єдиноістини в дитині, відірваній від батька.