Після злучення тварина сумна
- Автор: Мухарский Антон Дмитриевич
- Год: 2013
- Язык: украинский
- ISBN: 978-966-1515-87-0
- Жанр: Современная русская и зарубежная проза
Электронная книга - «Після злучення тварина сумна». Краткое содержание книги:
Радикальна українська проза! Чорний гумор!
Читати обережно!! Можливий культурологічний шок!!!
Не бажане читання цієї книги людям з обмеженими розумовими здібностями, адептам різних людоненависницьких та тоталітарних ідеологій, особам із ознаками політичної шизофренії, соціокультурних та психопатичних станів, спричинених браком освіти, культури та виховання, людям із ознаками “совкового дебілізму”, особам, яким не виповнився 21 рік, вагітним жінкам та тим, хто керує транспортним засобом.
Всі збіги імен, подій та місць, описаних у цій книзі, з реальними людьми та об'єктами є випадковими і не ставлять на меті ніякого іншого завдання, окрім створення повноцінної художньої картини світу, часу і характерів описаних у творах.
Після прочитання цього попередження ЖОДНІ ПРЕТЕНЗІЇ НЕ ПРИЙМАЮТЬСЯ!!!
ЗАБОРОННЕ ЧИТАННЯ ЛЮДЯМ БЕЗ ПОЧУТТЯ ГУМОРУ!!!
Єдине, що псувало настрій, це тупо совкова, дебільна, до ригів облудна інфраструктура та атмосфера готелю «Шахтьор» зразка 2004 року. Оці типу відремонтовані номери з дешевим ковроліном і новими ліжками, але з радянськими ще унітазами і порепаними білими кахлями на стінах, якісь «уйобіщні» фіранки на вікнах бордово-клоповного кольору, оці довгі, пропахлі цигарчаним димом і дешевим фальшем коридори з вичовганим радянським часом паркетом, а часом лінолеумом. Душа його страждала від рефлексивного неприйняття неоковирного навколишнього середовища. Він же ж був естет!
Проте кількість ужитого алкоголю трохи знімала психологічну напругу. Та й хлопці від початку казали, що інших варіантів більш пристойного житла нема, бо всі навколо готелі позаймані делегатами з'їзду, яких тільки в одному Донецьку зупинилося близько двох тисяч! «Так що блядей треба хапати зразу, бо усіх розметуть!»
Так і вчинили: Льошка і його цигарчаний магнат Серьога по прибутті до готелю першим ділом кинулися до місцевого охоронця (бо всі знають, хто саме «керує процесом») і запустили механізм, який рівно за двадцять хвилин видав перший результат.
Дев'ять дівок різної статури, кольору волосся, розміру грудей і довжини ніг стояли перед хлопцями у 510-му номері, бо саме цей полулюксовий номер із спальнею і маленькою вітальнею (в якому Льошка жив сам) було вирішено зробити епіцентром сьогоднішньої оргії.
План був такий: базовий номер 510 — тут бухаємо, палимо, зажимаємося, веселимося і т. д. і т. п. Трахатися ходимо за бажанням в номер «Льоліка і Боліка» (Олексія і Бориса — так звали журналюг з «Інтера»), який знаходився на цьому ж поверсі тільки в іншому крилі, для орального сексу використовуємо санвузли в обох номерах. Серьогин номер на дванадцятому поверсі використовувати не було можливості, бо його поселили з якимось старим комунякою, що писав антифашистські книжки у співавторстві із самим Дмитром Табачніком.
Комуняка довго пердів перед тим, як посцяти (Серьога чув це через тонкі, двері санвузла), сцяв уривками, тяжко покректуючи, трохи смердів якимось гімном, а як вийшов з туалету, вивалив на тумбочку купу ліків, витяг зі старої валізи кип'ятильника, заварював якусь трав'яну баланду у емальованій каструльці з малюнком напівзотлілого олімпійського Мішки, і взагалі викликав бажання, навіть у свого колеги по партії, так легенько пристукнути себе по лисій маківці із лагідними словами: «Щоб ти швидше здохло, старе кадебістське чмо!»
— Тридцять баксів — година, сто баксів ніч! Ото так прайс!!! Я ж казав — це пиздець! — волав до Лесика Льошка, коли вони вдвох подалися до найближчого нічного магазину за питвом і наїдками. — Це тільки в «Шахтьорі» такі розцінки! Бо у всьому місті — сто баксів година, триста баксів ніч!
— А чому так? — питав майже щасливий Лесик.
— Тому що тут, як правило, дівчата тільки й починають «кар'єру»! Обростають, так би мовити, досвідом!
«І хворобами!» — так і хотілося додати Лесику до слів товариша, бо він, як ніхто, знав, як дешеві повії загубили здоров'я поета Шевченка, але стримувався.
Дівчата, що прибули до номера, хоч і були на вигляд молоді, але вже якісь потаскані, бліді, навіть можна було сказати, нещасні. Вдягнені так-сяк і навіть якось не по-повійськи. У однієї Лесик навіть побачив бруд під штучним манікюром.
— Не переймайся, гандони усьо решают! Наберемо їх із запасом, — ніби вгадавши його думки, радісно вихекнув у морозне листопадове повітря Льошка. — А те, що вони ще не виглядають, як справжні досвідчені бляді, то це навіть гарно! Менше досвіду, більше пристрасті!
— Ну, так! — погодився з ним Лесь і теж видихнув з себе клуб алкогольної пари, а сам подумав. — Як гарно, що поруч є рішучі, досвідчені друзі.
Алкоголю набрали повно всякого, баксів на триста. За все платив Льоха. І той же ж самий «Хеннессі», і літрову пляшку «Джеймсона», для дівчат узяли вина і «Мартіні», а ще хамону, ковбаси с/к, сиру декілька видів, «Боржомі», оливок, лимону, цукерок «Рафаелло», ну і гандонів... Кожному по пачці. «Гусарські» називалися.
От, певне через ті «Гусарські» гандони, які виробляв невідомо хто, і які умовив його взяти Льотка, з Лесиком і сталася біда. Бо він як справжній, шляхетний, цивілізований киянин не покладався на яскравість обкладинок, а волів брати перевірені часом і поколіннями їбунів, непривабливі зовні, але чесні і міцні гандони «Контекс». Але провінційний смак корінного єнакієвця Льошкі Бабкіна, який платив за все і керував ситуацією, зіграв з письменником негарний жарт.
Спершу все було супер! Повернувшись до номера, вони застали усю компанію в доброму гуморі й настрої. Льолік з Боліком розповідали анекдоти, а на столі стояли пляшки з пивом. Усі п'ятеро дівчат, що їх було обрано для початку оргії і «знято» на цілу ніч (оплату наперед усі внесли заздалегідь із своїх власних коштів, домовившись, що, за бажанням, можна міняти партнерок), сиділи хто де і, цмулячи пиво, надсадно сміялися над старими бородатими анекдотами «київських медійників», що ті їх поцупили безпосередньо з вуст Іллі Ноябрьова — керівника програми «Золотий гусак».
— Нахєра ви понабирали цього йобаного пива! — удавано злостиво гримнув на них з порогу Льошка. — Ми, блядь, «Хеннессі» прінєслі, віскарь, мартіні...!
— Так, «Сармат»... лучшее піво в Українє... наше, данєцкоє... парні в баре бралі... — ніяково вичавила з себе одна з дівчаток, сприйнявши грізний тон Льошки за чисту монету.
— Та єбал я ваш данєцкій «Сармат»! Я с Єнакієва, ясно?! — продовжив свій «суворий» тон Льошка. — Єбал я ваш Данецк! Єнакієво руліт!!!
У цьому місті навіть Лесик трохи сконфузився. Ні, він знав, що усі «данєцкіє — подорваниє», важка злочинна спадковість, травмована психіка, необхідність збереження тваринного інстинкту виживання, боротьба за місце під сонцем, «сплять кургани тьомниє», «весна на заречной уліце» і всьо такое... Але щоб так суворо...
— Та расслабтєсь... Шучу я! — з диким реготом Льошка кинув кульки на підлогу так, що пляшки весело задзвеніли, і, піднявши руки, заволав на весь готель. — Давайте єбаться!!!
— Якої тобі єбаться, у тєбя же в Києве сім'я, дєті... Ти ж прімєрний сєм'янін, Льоша? — жартома спробував його приструнити цигарчаний магнат Серьожа.
— Єбал я всех... Я на отдихє, у себя дома! Я єбаться хочу!.. — знову щосили заволав Льошка, а потім, визирнувши до коридору через прочинені двері, мовив комусь «Ізвінітє», і, грюкнувши ними, хижо потер руки і змовницьки проказав. — Давайте начінать!
Ну, «їбаться-не їбаться», а далі було таке... Десь годинки півтори посиділи всі скопом, вижлуктавши з рожевих разових стаканчиків дві півлітрові пляшки «Хеннессі» і ще півпляшки «Джеймсона». Дівчата пили здебільшого «Мартіні», хижо завдаючи його сирами і хамоном, а потім «тихий Сєрьожа», який після майже єдиної промовленої ним фрази про Льошкіних сім'ю і дітей, весь час мовчав і жлуктив «Джеймсон», взяв свою Свету і повів її до ванної кімнати.
Вийдеш звідти хвилин за десять, натхненні і щасливі. Света сором'язливо опускала очі додолу і облизувала трохи підпухлі губи, а Серьожка влив у себе півсклянки віскаря і сказав: «Бля, люблю Данєцк!»
І понеслося... Спершу Льолік з Боліком, взявши своїх подруг Таню і Лену, потягли їх до себе. Потім Льошка зачинився у ванній кімнаті зі своєю Свєтою (в компанії виявилося дві Свєти — Льошкіна і Серьожкіна).
Лесикову подругу звали Наташа. Просто і органічно. Вона була фарбованою білявкою, міцної статури з великими персами, затягнутими у зелену трикотажну кофтину, джинсовій міні-спідниці й чорних непрозорих калготках, заправлених в чорні напівчобітки на невисоких підборах.
Чому Лесик обрав саме її з усіх дев'яти представлених на огляд дівчат? Можливо, тому, що його колишня дружина теж була міцна і грудаста (Лесь любив грудастих), а може, й тому, що незважаючи на фарбоване біле волосся, Наташа несла на своєму обличчі наявні ознаки належності до скіфсько-сарматської антропологічної гілки місцевого народонаселення, бо очі мала розкосі, блудливі темно-зеленого болотного кольору, широкі вилиці й напрочуд виразні пухкі, хтиві губи, в які так і хотілося що-небудь запхати.