Жартівники

— Іллярію! — терпне Ада від його слів.

— Еге ж, їх твоя лисина, як магніт цвяшки, притягує до тебе! — регоче з вдалого кпину Роман.

— Та перестаньте, ви! — Ада зовсім розгублюється. — Скачуть один перед одним, як молоді півники.

— Тебе ще цікавить чи вона жива? — перепитує у сина й косує на Аду. — А ти як би хотів?

— Про мене, Семене…

— Уже дала свідчення.

— Проти кого?

— Та не проти мене ж.

— Звідки вона знає, хто я такий? — підсмішковується Роман зверхньо, так само, як тоді на дачі.

— Не дуже оскіряйся! На ось поглянь! — він видобув фотографію й подав Роману.

Той витріщився на кольорову світлину, на котрій він стоїть на ґанку поряд з батьком, а за стіною кукурудзи біжить гола дівчина.

— Мало того, — Іллярій тицьнув пальцем у постать дівчини, — у неї в сумочці був портативний магнітофон і вся твоя галіматня про серце та печінки внесена слідчим до протоколу допиту. Босаки, стрічка, фото долучені до речових доказів, а це вже тобі не смішки. Будь-яка спроба вбивства строго карається, а вбивство заради гендлю людськими органами, сам розумієш на що тягне…

— Що ти таке кажеш, Іллярію! — затерпла Ада. — Що ж тепер з цього всього буде?

— Те, що має бути! Посадять твого бовдура!

— Нашого…

— Ні, твого! — враз чомусь скипів Іллярій. — То ти його розпанькала. Аякже — єдинак! Тепер і жни, що посіяла… Я ж навіть пальцем не поворушу, аби щось зробити. Я вас обох попереджав? Попереджав! Я забирав був у нього машину? Забирав! Хто її завжди повертав? Хто?! З мене вистачить, аж тепер він мене дістав!

— Тату, мамо, перестаньте! Посадять! Знайшли проблему! Викручусь… Мені зараз потрібна машина. Де мій «Мерседес»?

— Твій? Ти на нього заробив? Подякуй мені, що дихаєш свіжим повітрям, а не запахами параші. Бо хто знає, як все обернеться завтра.

— Невже, Іллярію, нічого не можна вдіяти? — переляк у Ади проминає і вона готова сама кинутись в оборону свого сина. — У тебе ж навколо знайомі.

— Знайомі, знайомі… — злегка буркотить Іллярій й намагається зняти напругу з трагікомедії, котру сам затіяв. — Завтра прокурор вирішить, чи брати під варту, а чи лише підпис про невиїзд.

Роман, що від початку розмови не сприймав усього всерйоз, і не йняв віри жодному батьковому слову, несподівано відчув, як острах заповзає під шкіру. І не арешт його лякав, а інше. Вистачить лише поголосу про нього, як хисткий місточок, налагоджений поміж ним і Антоніною, полетить у провалля.

— Послухай, батьку, я кілька разів намагався тобі щось сказати, але ти все гарчиш на мене та гарчиш. Не всі можуть бути такими прямими стовпами, як ти, то постарайся сприйняти свого сина таким, яким він уже вдався. Чия в тому вина, розбирайтесь поміж себе. В одному мати має рацію: ти справді відома й досить впливова у місті людина. Попри твою славу й в мене високий рейтинг, особливо серед, як ти щойно виразився, спідниць. Ото ж ти виплутуєш мене з цієї халепи, я ж, для твого заспокоєння, наважуся на відчайдушний крок і негайно одружуюсь!