Лев, Чаклунка і стара шафа

Отож вони спішилися, прив'язали коней до дерев і рушили у гущавину. Невдовзі королева Сюзан мовила:

— Високе товариство, що за чудасія? Здається, я побачила залізне дерево.

— Мадам, — звернувся до неї король Едмунд, — якщо Ви приглянетеся ліпше, то побачите, що це залізний стовп із ліхтарем угорі.

— Присягаюсь Лев'ячою Гривою, дивна вигадка — поставити ліхтар отут, серед густих височенних дерев. Навіть якби він і світився, хто б його побачив? — сказав король Пітер.

— Сір, — озвалась королева Люсі, — напевно, коли цей стовп із лампою тут ставили, дерева були меншими, або їх було мало, або взагалі не було. Адже цей ліс молодий, а залізний стовп — старий.

Вони стояли й розглядали його зусібіч. Згодом король Едмунд зауважив:

— Я не знаю, у чому справа, але ця лампа на стовпі якось дивно впливає на мене. Мені здається, що я бачив її раніше. Мовби це було у сні, або у сні, який наснився у сні.

— Сір, — загомоніли всі разом, — з нами теж таке діється.

— І це ще не все, — промовила королева Люсі. — Бо мені не дає спокою думка, що за цим ліхтарем з нами або розпочнуться якісь дивовижні пригоди, або щось серйозно зміниться у нашому житті.

— Мадам, — погодився з нею король Едмунд, — я теж маю таке передчуття.

— І я, високий брате, — кивнув головою король Пітер.

— І я також, — сказала королева Сюзан. — Тому, гадаю, нам треба повернутися до наших коней і більше не полювати на Білого Оленя.

— Мадам, — відповів король Пітер, — уклінно прошу вибачити мене, проте відколи учотирьох правимо у Нарнії, узявшись за якусь важливу справу — хай це були битви, рицарські турніри, акти правосуддя чи інші подібні речі, — ми ніколи не кидали її напівдорозі. Навпаки, все, чим ми займались, завжди доводилося до кінця.

— Сестро, — повела далі королева Люсі, — мій вінценосний брат має слушність. Гадаю, нас чекатиме хіба сором, коли через якісь страхи чи передчуття ми повернемось й упустимо цю дивовижну здобич, яка трапилась нам на цих ловах.

— Ось що я вам скажу, — промовив король Едмунд. — Мене сповнює бажання дізнатись, що усе це значить, отож із власної волі я назад не повернуся, навіть якби мені запропонували найдорогоцінніший камінь, який будь-коли знаходили у всій Нарнії та на Островах.

— Тоді, в ім'я Аслана, — виголосила королева Сюзан, — якщо ви усі згідні, рушаймо далі і гідно приймімо те, що випаде на нашу долю.

Після цих слів наші королі та королеви заглибилися у гущавину. І заки вони ще пройшли із десять кроків, всі раптом пригадали, що те, що вони ото щойно бачили, називається вуличним ліхтарем, а ще за двадцять кроків збагнули, що борсаються вже не в гілляччі, а пробираються поміж шуб. А наступної миті всі вінценосні особи висипались із дверцят шафи у порожню кімнату і були це вже не королі та королеви у мисливських строях, а Пітер, Сюзан, Едмунд та Люсі, одягнені, як колись, у своє стареньке вбрання. Був той самісінький день і та саміська година того дня, коли вони заховались у шафі. Пані Макреді та відвідувачі ще гомоніли у коридорі, та, на щастя, до порожньої кімнати не заходили і дітей там не застали.