Лев, Чаклунка і стара шафа
- Автор: Льюис Клайв Стейплз
- Серия: Хроники Нарнии #2
- Год: 2002
- Язык: украинский
- Год: Монастир Монахів Студитського Уставу. Видавничий відділ «Свічадо»
- ISBN: 966-561-216-1 (1-7)
- Переводчик: Манько Олесь
- Жанр: Детские и приключения
Электронная книга - «Лев, Чаклунка і стара шафа». Краткое содержание книги:
Будинок старого професора, у якому діти зупинилися, виявився дуже цікавим і навіть чарівним. Бо, як з'ясувалось, через стареньку шафу у порожній кімнаті можна потрапити до дивовижної країни Нарнії. І там діти пережили багато розмаїтих пригод, у яких мали нагоду ліпше пізнати себе, щоденно роблячи вибір поміж добром і злом.
— І що тепер? — не витримала Люсі, підстрибуючи і плескаючи в долоні.
— Ох, діти, — промовив лев. — Чую, що вертається до мене моя силонька. Ану, дівчатка, доганяйте!
Він застиг на якусь мить, ув очах з'явився блиск, м'язи заграли, хвіст нетерпляче запльоскав по боках. А тоді підстрибнув так, що перелетів над головами дітей й опинився по інший бік Столу. Люсі, розсміявшись від утіхи, видряпалась на Стіл, намагаючись зловити лева. Та Аслан знову відскочив. Розпочалася весела гонитва. Лев описував коло за колом, а діти бігали за ним, з усіх сил намагаючись догнати. Аслан то відбігав, залишаючи їх далеко позаду, то дозволяв їм наблизитися, аж їм здавалося, що ось-ось ухоплять його за хвоста, то несподівано стрибав поміж них, то підкидав і в повітрі ловив їх своїми величезними м'якими лапами, або раптово зупинявся і дівчатка з розгону пірнали у його хутро і всі троє з реготом перекочувалися в одному клубку. Часом годі було розібрати, чиї ото руки й ноги мелькають у тій купі! Такі забави можливі лише у Нарнії. Люсі не могла сказати напевно, що це їй більше нагадувало: гру в кота й мишок чи грозу із громом і блискавкою. Але найдивніше було те, що коли вони, засапавшись, нарешті повлягалися на сонечку, дівчатка не відчували ні втоми, ні голоду, ні спраги.
— А тепер, — сказав Аслан, — до справи. Відчуваю, що мені забаглося рикнути. Вам ліпше позатуляти вуха.
Дівчатка так і зробили. Аслан підвівся і розтулив пащу. Мушу вам сказати, це було доволі грізне видовище: дівчатка навіть не важились глянути у його бік. Вони тільки бачили: коли Аслан рикнув, дерева перед ним аж прогнулися, як ото лугова трава стелиться під поривами вітру. Потому Аслан мовив:
— Нас чекає довга подорож. Залазьте на мене.
Він опустився долі і діти по черзі осідлали його теплу золотисту спину. Сюзан вмостилася попереду і міцно вчепилася за лев'ячу гриву, а Люсі сіла за нею й обійняла сестру за пояс. Лев обережно звівся на ноги, а тоді зірвався, мов блискавка, і помчав униз по схилу, легко знаходячи собі шлях поміж дерев. Навіть найпрудкіший кінь не здогнав би його!
Ця подорож верхи на левові була, мабуть, найбільшою забавою з усього, що трапилося з дітьми у Нарнії. Ви мчали колись галопом на коні? То, мабуть, пам'ятаєте, як тупотіли кінські копита та бряжчали вудила. Так ось, уявіть собі, що велетенські левині лапи опускаються на землю дуже м'яко і зовсім безгучно, а спина, на якій ото сиділи дівчатка, не ворона, не сіра, не гніда, як у коня, а золотиста й геть як оксамитова, і грива лев'яча майорить на вітрі мов стяг. А тепер уявіть собі, що ви мчите так швидко, як не потрафив би жоден найпрудкіший кінь. Ваш скакун знай летить уперед, не знаючи втоми, і ним навіть не треба керувати. Він мчить і мчить, він жодного разу не спіткнувся, не оступився, бо уміє вправно знаходити шлях поміж густих дерев, пружно перестрибувати через кущі, чагарники та струмки, перебредати та перепливати річки. А шлях їхній пролягав не через парк, не через падолинки, а навпростець через весняну Нарнію, через урочі букові гаї, через діброви, понад розлогими кронами диких вишень, укритих білосніжним цвітом, понад ревучими водоспадами і порослими мохом скелями та гулкими печерами. Мандрівці долали вітряні схили, порослі кущами, одним махом перелітали через верескові зарості, неслися по карколомних кряжах, і донизу, донизу, донизу, туди, де незаймані луги, де волошкові поля.
Ще й полудень не надійшов, коли вони опинились на крутому пагорку. Внизу виднівся замок — здалеку мов іграшковий, з гостроверхими башточками. Та Аслан рвучко кинувся у той бік і замок щораз більшав, більшав. Перш ніж діти встигли второпати, що діється, вони вже були побіля його стін. Зблизька замок виглядав радше похмуро і грізно. З бійниць ніхто не визирав, усі ворота наглухо зачинені. Аслан, не сповільнюючи бігу, кулею метнувся до оборонної стіни.
— Це замок Чаклунки! — вигукнув він. — Тепер, малята, тримайтеся міцно.
Наступної миті світ, здавалося, перевернувся догори ногами, — в кожному разі, так відчували це дівчатка. Лев пригнувся, готуючись до велетенського стрибка, а далі раз — і перелетів через замковий мур. Дівчатка, ледве переводячи подих, проте цілі й неушкоджені, зісковзнули з Асланової спини на грубу сіру бруківку, якою вимощено подвір'я. Скрізь було повно камінних статуй.
Розділ 16. Що сталося зі статуями
— Яке дивне місце! — вигукнула Люсі. — Так багато кам'яних звірів… і люди ось також! Наче… наче музей.
— Чш-ш, — зашепотіла Сюзан. — Аслан щось із ними робить.