Флешка-2GB

Це місто за свою не таку вже й довгу історію дослужилося безлічі визначень та означень, іноді навіть цілком адекватних. Не дослужилося, щоправда, імені. Чи то пак сталого топоніма. Тож і донині кажуть про нього в міру особистих преференцій: то по-старому — Станіслав; то по-новому — Івано-Франківськ; то прозахідно — Станиславів; то просхідно — Ван'франковск. А загалом побутує фамільярне скорочення «Франик», що реферує чи то до франкмасонських фуете Каменяра, чи то до галіційських (в їх іспанському варіанті) сентиментів генерала Франко.

Означення й визначення, натомість, втішають тіло і дух різнобарвністю та полістилізмом. Тут і історичне «місто-форт», і онтологічне «місто-порт», і метафоричне «місто-міст», і ще багато всього. Сумнівним у цих орнаментальних словесах видається власне attachment «місто», який без суфіксів, на кшталт форт-порт-міст, виглядає дещо надуманим і самозванним, не доростаючи до базового поняття.

Існують інші, вигадливіші спроби означити Івано-Франківськ як «колиску Станіславського феномена», наприклад. Однак сусідство різнополярних сенсів у словах «Франківськ» та «Станіслав» призводить до короткого замикання в умах високочолих інтелектуалів, до турбулентних завихрень у вакуумі можновладних мізків, а що гірше — його повністю іґнорує колективне підсвідоме посполитої більшості. «Місту конче потрібен ребрендинґ!» — віддавна волають адепти консалтинґу, не пояснюючи, щоправда, змісту цього терміна.

А в усьому іншому «Франківськ» — місто як місто.

Принаймні на позір. Принаймні на вигляд. Принаймні на сміх.