Сім стихій

Друга фаза зовсім інша… Звершується не все, що можна осилити. Щось має зупинити вас. Примусити замислитися. Можливо, варто пильніше поглянути на себе, ще раз зважити свої успіхи? І вже щонайпильніше придивитися до чорних, що видаються вам геть позбавленими життя, порожнин? Розум — це теж стихія. Він складніший, дужчий і загадковіший за всі стихії, про які ви, Глібе, іноді згадували на «Гондвані».

Давні істини про контакти для вас, напевне, не новина. Загалом кажучи, контакти неможливі. І все ж, хоч як це дивно, вони, мабуть, не така вже й рідкість. І тут є межі дозволеного, або, як я люблю казати, межі пружності. Я за пластичні контакти: тоді ви вільні просто викреслити їх з пам’яті, коли потрібно. Контакти не лишають слідів, в іншому випадку вони будуть означати втручання в чуже життя. Наслідки передбачити неможливо. Як неможливо створити комп’ютер, що підмінював би собою життя, суспільство, людей (включаючи й тих, хто його створив чи наділив програмою і бажанням навчатись).

І мій лист до Вас був би неповним, якби я не додала те ж саме й щодо освоєння енергії зірок. Адже це освоєння неминуче означає і контакт принаймні з одного боку. (Я добре пам’ятаю Вас, Глібе. Скажу щиро: нелегко відмовитися від вибачень за випадок на «Гондвані». Легше вважати, що зовсім нічого й не сталося. Загинув кібер, ото й тільки. Добре, що Ви журналіст: можна вигадати і для себе й для інших будь-яку історію. Мій лист до Вас — приклад пластичних контактів. Адже його можна написати й самому. Або порвати. Або геть-чисто забути. Або розповісти про нього — все одно не повірять.)