Операція «Вольфрам»
- Автор: Эдигей Ежи
- Год: 1992
- Язык: украинский
- Год: «ВСЕСВІТ»
- Переводчик: Орест Черній
- Жанр: Другие детективы
Электронная книга - «Операція «Вольфрам»». Краткое содержание книги:
Серед найпопулярніших творів письменника: «Справа Нітецького» (1966), «Ельжбета іде геть» (1968), «Пансіонат на Страндвеген» (1969), «Людина зі шрамом» (1970), «Заповіт самогубця» (1972), «Смерть чекає біля вікна» (1973), «Історія одного пістолета» (1976), «Це його справа» (1978), «Ідея вартістю сім мільйонів» (1982), «Фотографія в профіль» (1984) та ін.
Краєвид так сподобався Муджібарові, що він пошкандибав назад у палату, взяв фотоапарат, повернувся до вікна і зробив кілька знімків. На щастя, він мав ще в запасі кольорову плівку.
Час для хворого матроса минав тепер значно приємніше. Він фотографував товаришів по палаті, медичний персонал, а коли йому дозволили виходити в сад, то й лікарняні будинки. Не забував він також про свій корабель. Робив щоденно бодай один змінок «Куретаке-Мару», звідки і вдень, і вночі видобували тонни руди.
Через кілька днів сталася зміна, яку Муджібар Саттар запримітив одразу — корабель посунувся трохи вправо. Зараз він був пришвартований біля темно-жовтої породи, і портові крани вантажили цю породу у звільнені від руди трюми. Цю зміну житель Бангладеш також зафіксував на плівці.
Проте через три дні вже нічого було фотографувати. Вночі корабель раптом зник. Зникли також обидві купи. Одна потрапила в трюми «Куретаке-Мару», іншу повезли у вагонах вглиб країни. На причалі не було нічого. Потім пришвартувався інший корабель, який порівняно із суховантажем видавався карликом. З нього вивантажували якісь контейнери.
Муджібар Саттар трохи занепокоївся, бо ж його корабель покинув Кейптаун. Однак він сподівався, що в головного лікаря або в адміністрації порту на нього чекатимуть гроші й вказівки, де він повинен наздогнати «Куретаке-Мару». А тим часом він забавлявся фотографуванням усього, що йому впадало в око.
Минув майже тиждень, коли один хворий, який лежав на сусідньому ліжку і читав газету, мовив:
— Маєш щастя. Твій корабель затонув біля острова Маврікій. Але нічого не пишуть, чи хтось урятувався.
— Не може бути!
— Поглянь. Ось повідомлення з Маврікія, що корабель затонув.
Муджібар Саттар схопив газету. Як і кожен матрос, який плавав на всіляких кораблях, він розмовляв по-англійському, але читати не вмів. По складах прочитав лише назву «Куретаке-Мару» і слова «пішов на дно».
— Бачиш! — тріумфував хворий на сусідньому ліжку.
— Я не все зрозумів, — признався житель Бангладеш. — Літери такі маленькі, а без окулярів я погано бачу.
— Я тобі перекладу. «З Маврікія повідомляють, що вчора на кораблі «Куретаке-Мару», який плив під ліберійським прапором у Японію, сталася аварія головної машини. Внаслідок високих хвиль вантаж перемістився на лівий борт і пробив обшивку. Екіпаж залишив корабель, який пішов на дно. Деталі катастрофи та доля екіпажу не відомі».
— Як міг потонути такий великий суховантаж? — дивувався Муджібар Саттар.
— Ще й не такі кораблі гинули. Якщо під ліберійським прапором, мабуть, то було якесь старе корито, — сусід добре знався на кораблях, які плавали під «дешевим» прапором.
Наступного дня матрос, спираючись уже лише на палку, подався до головного лікаря.
— Чи нема для мене якогось листа або грошей? Секретарка шукала досить довго.
— На жаль, нема нічого.
Знову минуло кілька днів. Лікарі констатували, що стан хворого дозволяє йому вільно ходити з палкою, а через два тижні знімуть гіпс і тоді треба буде ще займатись лікувальною фізкультурою.
— Що я робитиму? — клопотався матрос. — Адже я не маю грошей.
Послухавши поради, Саттар звернувся до директора порту. Там, однак, у категоричній формі йому відказали, що нічого для нього не мають, і порадили звернутися в «Дім матроса», яким опікувалася протестантська місія. Вислухавши розповідь потерпілого, пастор надав Муджібарові житло і навіть пішов разом з ним до представника страхової компанії «Ллойдс оф Лондон».
Агент уважно вислухав розповідь матроса з «Куретаке-Мару» і пообіцяв опікуватися ним та виплатити страхування за нещасний випадок. У рахунок того відшкодування він видав Саттарові невелику суму грошей. Водночас він зацікавився знімками Муджібара і був настільки люб'язний, що навіть узявся проявити плівку та зробити знімки. Така пропозиція страшенно втішила жителя > Бангладеш, бо сам він не мав на те грошей.
Представник страхової компанії порадив також не натруджувати пораненої ноги і полежати ще в «Домі матроса». Туди прийде лікар, який займеться його подальшим лікуванням.
Того самого дня у штаб-квартиру компанії, яка містилась у Лондоні, прийшла зашифрована телеграма. Відповідь звідти надійшла майже одразу: «Все тримайте в таємниці і чимскоріше привезіть Муджібара Саттара в Англію».