Копальні царя Соломона. Дочка Монтесуми
- Автор: Хаггард Генри Райдер
- Год: 2004
- Язык: украинский
- Год: "Школа"
- ISBN: 966-8114-99
- Жанр: Другие приключения
Электронная книга - «Копальні царя Соломона. Дочка Монтесуми». Краткое содержание книги:
У основу одного з кращих пригодницьких романів Дочка Монтесуми лягли історичні події епохи великих морських географічних відкриттів і завоювань. Герой твору Томас Вінгфілд, від імені якого ведеться розповідь, пише свої спогади відразу ж після розгрому непереможної армади — флоту католицької Іспанії.
Розповідаючи історію свого надзвичайного життя, Томас Вінгфілд переноситься в часи своєї юності, наповненої пристрастями, битвами і неймовірними пригодами.
Мовчання раптом увірвалося: король підняв догори свого списа. У відповідь на це вісім тисяч рук теж підняли свої списи і з восьми тисяч горлянок вирвався триразовий королівський салют: “Куум!” Здавалося, що від цього реву, який можна було порівняти лише з оглушливим гуркотом грому, здригнулася земля.
— Воїни, будьте покірні! — пропищав пронизливий тоненький голосок з-під навісу, де сиділа мавпа. — Це король!
— Це король! — прогриміла у відповідь тисячоголоса луна. — Будьте покірні, воїни, — це король!
Знову на площі запала мертва тиша.
Раптом один із воїнів, що стояв на лівому фланзі, випадково упустив щит, який, брязнувши, впав на вимощену вапняком площу.
Твала холодно зиркнув своїм єдиним оком в той бік, де стояв зляканий воїн.
— Гей ти, підійди-но сюди! — заревів він до порушника тиші. З лав вийшов гарний хлопець і став перед королем.
— Це ти упустив щит, незграбний пес? Це ти зганьбив мене перед гістьми із далеких зірок? Як ти посмів це зробити?
Хоч яка була темна шкіра бідного хлопця, ми побачили, що він зблід.
— О Телець Чорної Корови, — прошепотів юний воїн, — це сталося ненароком.
— Ну, то за цю випадковість ти повинен заплатити життям! Готуйся до смерті.
— Я лише бик короля! — помертвілими губами вимовив хлопець.
— Скрагга! — загримів король. — Покажи мені, як ти умієш володіти зброєю. Убий цього незграбного пса!
Із зловісною усмішкою Скрагга вийшов наперед і наставив свого списа. Бідолашна жертва стояла нерухомо, закривши обличчя руками. А ми в цю мить скам’яніли від жаху.
Скрагга змахнув списом і встромив його в груди хлопцеві; удар був такий потужний, що спис, прохромивши тіло наскрізь, вистромився на цілий фут між лопатками. Змахнувши руками, нещасний впав як підкошений. Гомін несхвалення, подібно до віддаленого гуркоту грому, прокотився зімкнутими рядами воїнів і завмер. Ми ще цілком не усвідомили весь жах цієї кривавої трагедії, аж тут сер Генрі зі страшними прокляттями схопився на ноги, але, приголомшений загальною безмовністю, опустився на своє місце.
— Чудовий удар, — вдоволено мовив король. — Приберіть його звідси!
Четверо вийшли з лав, забрали тіло убитого і винесли його геть з очей.
— Засипте криваві плями, засипте їх! — пропищав пронизливо голосок мавпоподібної істоти. — Король сказав своє слово, і вирок його здійснено!
З хатини вийшла дівчина із мискою, наповненою товченим вапняком, і густо посипала ним калюжі крові. Сер Генрі скаженів і ледве стримував обурення, що клекотіло в грудях. Ми ледве його заспокоїли.
— Заради Бога, сидіть тихо! — шепнув я йому. — Пам’ятайте, що від нашої стриманості залежить наше життя.
Сер Генрі з трудом опанував себе.
Поки прибирали сліди недавньої трагедії, Твала сидів мовчки, але, як тільки дівчина віддалилася, він звернувся до нас:
— Привіт вам, білі люди, що прийшли сюди невідомо звідки і навіщо!
— Привіт і тобі, Твало, королю кукуанів! — відповів я.
— Білі люди, звідки ви прийшли і що ви шукаєте в нашій країні?
— Ми спустилися із зірок, щоб подивитися на Землю Кукуанів. Не питай нас, як ми це зробили.
— Велику ж подорож ви здійснили, щоб поглянути на таку маленьку країну. А ось ця людина, — показав він на Амбопу, — теж спустилася із зірок?
— Так, і він, — не змигнув оком я. — На небесах теж є люди твого кольору шкіри. Але не питай нас про речі, які вищі за твоє розуміння, королю Твало!
— Ви, люди зірок, дуже зухвалі, — відповів Твала досить агресивно. — Не забувайте, що зірки далеко, а ви тут. А що як я зроблю з вами те саме, що з отим невдахою?
Я гучно розреготався, хоча мені було зовсім не до сміху.
— О королю! — мовив я. — Будь обережний, коли ступаєш по гарячому камінню босоніж, тримай меча за руків’я, щоб не поранити собі руки. Якщо хоч одна волосина впаде з моєї голови або з голови моїх друзів, тебе вразить смерть. Хіба твої люди, — продовжував я, показуючи на Інфадуса і мерзотника Скраггу, який в цей час витирав кров нещасного хлопця зі свого списа, — не розповіли тобі про нас? І чи бачив ти людину, подібну до нього? — І я вказав на Гуда, абсолютно упевнений в тому, що ніколи нічого схожого він не міг бачити.