Хіба ревуть воли, як ясла повні
- Автор: Мирный Панас
- Язык: украинский
- Жанр: Классическая проза
Электронная книга - «Хіба ревуть воли, як ясла повні». Краткое содержание книги:
- А чорта! давай гроші!
- Хто озивається, сякі-такі сини? - кричить уже на все горло пан.- Хто сміє бунтувати? - та й підскакує" до передніх.
- Ми не бунтуємо, пане,-кажуть, кланяючись, передні: - ми тільки прийшли просити плати…
- Якої плати? за що плати? Я вам дам!..- уже навсправжки лаявся пан… - Не цвікай!.. годі… не боїмося!..- знову зсередини.
- Хто там, сякі-такі?.. Давай мені того, хто озиває ться! давай зараз!.. Давай… а не то - я вас усіх у тюрму запру… на Сибір попру!
- Не дуже! не дуже! не скачи такі Ач, який прудкий! давай лиш гроші!
- Кажіть: хто там озивається?..- аж розлягається пан до передніх.
Передні мовчать: зступаються ближче один до одно-. го, кланяються…
- Ага? так ви не хочете бунтовщика видати? не хочете?.. Так ви бунтувати?.. га?.. Постійте ж, я вас побунтую! - кричить пан, розпалившись, і з криком біжить до себе в горниці.
Громада на хвилину стихла, а потім - немов набиралася духу - пройшов спершу глухий якийсь гомін; далі - дужчий, дужчий, поки не перейшов у викрик…
- Що він нас страхає? Дума - злякалися?.. Минуло те!.. Давай плату!.. плату давай!! рощот!!!
Крик, гук з усіх боків, на -увесь двір, довго ще не вгавав і долітав у горниці страшним, диким галасом. Ц 'СЦВасиль Семенович поблід, як крейда. Його розбирала, осада, злість; йому хотілось кричати, лаяти, бити,- ІД- '}•*' та страх брав своє… Він погнав його у горниці, а тепер ) (Не випускав надвір. Жінка Василя Семеновича ходила, мі 111 як 3 Фта знята. Од тривоги вони обоє мовчали; хо-V•АЛ'. 11 дили тільки з однії кімнати у другу та збоку нищеч 0. ком позирали у надвірні вікна, ніби таїли свій страх і одно перед одним…
Громада не розходилась цілий день: вигукувала та викрикувала аж до самого вечора… Так і простояли ' на ногах. Тільки ніч погнала піщан додому…
Василя Семеновича і ніч не вдержала. Перегодя трохи після того, як пішли піщани, він звелів запрягати '•Г коні, виносити важкий сундук з своєї спочивальні - і вкупі з жінкою покотив у Гетьманське…
На другий день - чуть зоря - уже були на ногах справник, посередник Кривинський (що колись, за виборів, був справником), послали гінця у Котолупівку по станового Ларченка, щоб їхав мерщій у Піски:
"бунт!" Ларченка як хто по потилиці лигнув: він стояв, наче чмелений, і якось без тямку дивився вниз своїми косими очима… На помості вимальовували його думки розгніваного Василя Семеновича, котрий тупає на його, Ларченка, ногами за те, що "допустив" бунт у себе в стані… У голові станового думки каламутилися: то він прощався з котолупами, і здавалось йому, що вони хрестилися, як він виїжджав з їх містечка; то йому прийшов на думку той щасливий день, коли він раз на обіді вихваляв, як поет, Василя Семеновича віршами… Коні під'їхали під рундук: гаятись було ніколи. Ларченко ускочив в санчата та, тільки духу, попер у Піски.
У піщанській волості сидів уже посередник. Він приїхав зарані, звелів скликати громаду. Громада ще тільки сходилась. Незабаром цілі Піски збіглися. Хто иа громаду, а хто - на дивовижу.
Становий з посередником вийшли з волості; стали на громаду гримати, далі страхати, потім батькувати, а там - підскакувати та репетувати на все горло,- аж піна з рота летіла…
Громада собі гуде:
- Не застрахаєш!.. Рощот подай!.. Не скачи, коса собако!.. котолупе!..
Нічого не вдіяли ні становий, ні посередник - тільки дарма накричалися та з тим і поїхали.
А піщани слідом за ними послали у Красногорку Василя Деркача нишком довідатись: чи дома пан? що там чутно?
Деркач незабаром вернувся.
- Немає,- каже.- Учора звечора зібрався та з па-нією й поїхав… не сказав і куди.
- Еге… значить наша правда! Недаром перелякався…
- Глядіть же! Не попускай, братця, свого! - викрикували піщани, розходячись по домівках. На диво козакам, а на злість жида, рідко хто зайшов до його й у шинок.
Коли це на ранок - летить у Піски сам справник, летить стряпчий, летить становий. Сказано - ціле "временне отділеніє". Приїхав і посередник. А незабаром, слідом за ними, вступила москалів сила…
Громада збилася вкупу, як овечки під дощ та лиху годину. Ніхто - ні пари з уст. Тільки чутно важке зітхання та якийсь тихий гул… Москалі зайшли з боків - і кругом, як кільцем, обложили громаду.
Кривинський, як посередник, вийшов наперед громади та став допитуватись: чого вона бунтує? - Ми не бунтуємо, добродію… Ми свого просимо…
- Як свого?
- А так! за віщо ж ми два роки служили?.. дурно?? - хтось подає голос зсередини.
- Хто там кричить? давай сюди! - зіпонув Кри-винськйй.
Громада затовпилась; ще тісніше збилася в купу, стали один одного за пояси брати…
- Сюди його давай! Хто викрикує? - желіпає посередник.
Мовчить громада, анітелень! Кривинський не витерпів - лає…
- Не дуже лиш! не дуже! - знову хтось зсередини.
- Ну, тепер ваше діло, Іван Петрович! - обернувся Кривинський до справника.
- Розги! - зіпонув той на москалів в одмову посередникові.
Москалі кинулись до крайнього…
- Не давай! не давай, братця!.. за що нас бити? за віщо нас нівечити? ': • '•-"•.'• гд _1 ' • у
Громада стала напирати на москалів; москалі на громаду. Піднявся крик, ґвалт;'зчепилася бійка з мос- ' калями.„ Люди, зачувши таку колотнечу, біжать, як на пожежу дивитись. Чоловіки - аж до самих москалів; жінки на тини поспинались-з огородів… Дід
Улас, старий, не видержав натовпу - упав… Москалі підняли…
Чіпка побачив. Закипіло його серце, заболіла
Душа… Біга поміж козаками, метається на всі Йдки:
'" - Братця! - кричить: - не даймо глумитися над нами! Не даймо знущатися над дідом!.. Ходім, братця!.. Тимофію! Петре! Якиме! Збирайте громаду докупи! Не даймо, братця!.. т А ті, як побачили, що непереливки, та - тільки видно - через село…
Чіпка їх лає, батькує, молить, просить; кидається то в той бік, то в другий; то підскочить до москалів, то вертає до своїх. Побачив Грицька.
Ґ- Грицьку! братіку! Ти бачиш? кров безневинно
ілється… Діда Уласа ледве живого підняли на вітер… іе даймо!..
Грицько не одказав на це ні слова - та мерщій дід Чіпки, та в чужий огород, та й присів за лісою,..
Кинувся Чіпка до кріпаків… Тут його й схопили,-:- Я - вільний! - кричить Чіпка: - Я - козак! - А коли вільний та козак, то не бунтуй людей! - зіпонув справник.- Ложіть його! Довго борсався Чіпка… Ще довше його били… - Ні крикнув, ні застогнав! Устав - наче з хреста зня тий. Очі червоні, налилися кров'ю, горіли, як у звіра на виду - блідий-блідий, мов після тяжкої хвороби., Повів він страшними очима по всій громаді, глянуї хижо на панство, на москалів - і підтюпцем побіг до дому…
Обняло його зло нелюдське. Серце в його вило; ду ша палала… "Прокляті! каторжні! ні суда на вас, н права немає!.." - кричав він, качаючись по полу.Тілс боліло, як попечене… Він стискував зуби. "А вони?. вони?! Слова доброго… смітнини послідньої не стоять!. Прокляті душі!.. на вас трохи такої муки, трохи катор ги… Катувати вас, пекти, тупим ножем шматувати!.." Від болю він кусав собі нігті, пучки…
"А ти, дурню, водився з ними!.. повірив, що й вони люди?.. Волоцюги, п'яниці, а не люди! Вони тільки обпивали тебе та підбивали на все лихе… У них доброго на ніготь не було… Серце їх, як іродове, тільки й знало одно лихо… щоб другого підвести, а самому - навтікача; щоб чужими руками жар загрібати; сльозами та кров'ю других себе тішити… А потім стануть на увесь світ славити… вийдуть серед людей, посеред білого дня, скалитимуть зуби, будуть сміятися… Собаки!.. Сучка вас, а не мати породила!.. Замість серця змію положила, й трутою налила… Де тільки гхне ваш дух, там лихо та горе, кров та сльози… А ти їм повірив?! Ти?!!" - він заскреготав на всю хату зубами.
А це - як скоче та так без шапки прямо у шинок. Полилася горілка, як вода. Він дудлив її нахильці; випив з півкварти - і не чув, щоб хоч запекла або вдарила в голову… Як бризка, кинута на жарину, за-шкварчить і зникне, так ті ковтки горілки зразу вигоряли, вилітали парою…
Він кинув на стіл порожню посудину - побіг додому, поліз на піч. Голова заходила ходором; у виски гамселило, як обухом; свистіло та пищало у його в ушах… Він забувся, немов заснув… др Трицько, настоявшись у чужому городі та надивив-і /шись вдосталь на бійку кріпаків, трохи змерз та й поплівся додому.