Танцюй, танцюй, танцюй. Том 2

Чого вони вирішили дошукуватися правди серед повій? Невже знайшлись якісь надійні свідчення? Але ж не випадає дзвонити в поліцію й питати у Рибалки або Літератора: як там, до речі, після нашої зустрічі рухається та справа? Я вийшов із бібліотеки, нашвидку пообідав у найближчій забігайлівці й поплівся містом навмання. Сподівався, що, може, по дорозі якась гарна думка прийде в голову. Та дарма. Від весняного повітря — туманного, важкого — свербіла шкіра. Думки ніяк не складались. Я не знав, як і про що краще думати. Я добрів до парку біля храму Мейдзі, ліг на траву й утупив очі в небо. І почав думати про повій. «Отже, міжнародна пошта з доставкою додому…» — подумав я. Замовляєш у Токіо — спиш із жінкою в Гонолулу. Все за системою. Майстерно, вигадливо. І чисто. По-діловому. Досить перейти крайню межу в будь-яких сумнівних речах — і критерії добра та зла втрачають свою силу. Бо тоді виникають чиїсь особисті фантазії. І тільки-но така фантазія з’являється на світ, вона починає функціонувати як звичайний товар. Розвинений капіталізм із будь-яких щілин видобуває товар. Фантазія. Ось воно, ключове слово. Навіть проституція, работоргівля, класова дискримінація, нападки політичних опонентів, статеві збочення та ще чортзна-що, якщо їх гарненько загорнути й гарненько назвати, стануть чудовим товаром. І тоді, дивись, удасться замовляти собі дівчину за викликом, користуючись каталогом універмагу «Сейбу». You can rely on me.

Вдивляючись у затуманене весняне небо, я подумав, що хочу переспати із жінкою. І якби була змога — з Юмійосі, із Саппоро. Нічого неможливого тут нема. Я уявив собі, як просуваю ногу — зовсім, як той похмурий агент поліції — у щілину дверей її квартири, щоб вони не зачинилися, й кажу: «Ти мусиш зі мною переспати. Так треба зробити». Після того ми віддаємося коханню. Дбайливо, ніби розв’язуючи стрічку на подарункові, роздягаю її. Знімаю пальто, окуляри, светр — і вона перетворюється в Мей. «Ку-ку — проказує Мей. — Моє тіло чудове, правда?».