Десяте Правило Чарівника, або Фантом
- Автор: Гудкайнд Терри
- Год: 2013
- Язык: украинский
- Год: Електронна книга "КОМПАС"
- Жанр: Фэнтези
Электронная книга - «Десяте Правило Чарівника, або Фантом». Краткое содержание книги:
І одного разу страшне дійсно сталося. Келен Амнелл, дружина легендарного Річарда Сайфера, лорда Рала, Шукача Істини, прокинулася, не пам'ятаючи нічого, крім свого імені.
Відтепер вона — найнебезпечніша з усіх людей, та, від кого залежить — бути чи не бути цьому світу. І щоб врятувати її і не допустити прийдешнього Хаосу, Мороку і Безумства, Річарду належить серед незліченних небезпек пізнати самі темні таємниці Десятого Правил Чарівника …
Двоє коней, цокаючи копитами, влетіли в арку зліва від загородки, проминувши замкову стіну. Це був єдиний прохід, що вів у внутрішній двір. Річард не міг розібрати, хто приїхав — вершників приховували глибокі тіні в широкому і низькому склепінчастому проході. Але хто б це не був, вони точно знали, куди тримають шлях. По-видимому, відвідувачі анітрохи не боялися вступити в межі Замку, на територію, якою користувалися не гості, а чарівники і ті, хто тут працював. Але це було давно. І Річард ще пам'ятав свій власний трепет, коли він у перший раз з обережністю забрався всередину Замку. Волосся у нього на потилиці встало дибки при думці про людину, яка виявився настільки сміливою, що наважилася увійти в це місце.
Нарешті два вершники виїхали на світло, і Річард побачив, що один з них — Шота. Відьма зустрілася з ним очима і посміхнулася тією спокійною, знаючою, дуже особистою посмішкою, яка тільки у неї виходила настільки природно. Як і багатьом іншим речам, пов'язаним з Шотою, Річард ніколи повністю не довіряв цій усмішці, дуже виразній, але набагато менш щирій, по якій він не міг сказати, чи є це хорошою ознакою.
Річард не впізнав супутницю відьми. Жінка, з вигляду років на десять-п'ятнадцять старша Шоти, їхала позаду на шанобливій відстані. Коротке рудувате волосся обрамляло приємне обличчя з яскраво-блакитними, немов небо чистим і сяючим осіннім днем, очима. На відміну від Шоти незнайомка не посміхалася. Під'їжджаючи, вона насторожено крутила головою і обнишпорювати поглядом блакитних очей все навколо, ніби боялася раптової атаки демонів, які можуть з'явитися прямо з темного каменю оточуючих стін.
Шота ж, навпаки, виглядала спокійною і впевненою в собі.
Кара ледь схилилася до Ніккі за спиною у Річарда:
— Шота — могутня відьма, — тихо прошепотіла вона.
— Вже знаю, — відповіла Ніккі, не зводячи очей з під'їжджаючої до них красивої жінки.
Шота підвела коня до самих східців і зупинилася. Розправивши плечі, вона спокійно поклала руки на луку сідла.
— Мені потрібно було тебе побачити, — сказала вона Річарду так, немов він стояв на сходах один. Посмішка, щира чи ні, зникла. — Нам потрібно поговорити.
— А де ж твій супутник, кровожерний маленький Самуель?
Шота, що їхала на коні боком, зісковзнула з нього, як, на думку Річарда, це зробив би безтілесний дух. Якби духи їздили верхи…
У мигдалеподібних очах Шоти промайнуло роздратування.
— У тому числі, нам потрібно поговорити і про це.
Вершниці спішилися. Королівським жестом Шота відвела назад руку, що тримала поводи, не сумніваючись, що хтось їх підбере. Схоже, вона була в цьому впевнена. І жінка, яка супроводжувала відьму, так і зробила.
Граціозно ступаючи по гранітних сходинках, Шота не відриваючись пильно дивилася на Річарда. Її густе хвилясте волосся розсипалося по плечах і злегка іскрилося в променях ранкового сонця. Відкрите, з прозорої тканини, плаття ідеально підходило до рудого кольору її волосся. Сукня, здавалося, пливе разом з нею, тісно облягаючи вигини тіла при кожному русі. Принаймні, ті вигини, які воно прикривало.
Нарешті Шота відвела очі від Річарда і з викликом подивилася на Ніккі. Такий погляд змусив би поникнути будь-кого, але ніякого ефекту на Ніккі він не зробив. В голові у Річарда промайнула думка, що зараз поряд з ним стоять дві найбільш небезпечні на світі жінки. Він майже очікував, що ось-ось небо затягнуть чорні грозові хмари і заблищать блискавки, але небо залишалося зухвало чистим.
Нарешті, Шота знову подивилася на Річарда:
— Твій друг Чейз був серйозно поранений.
Річард очікував від Шоти чого завгодно, але тільки не цього.
— Чейз…?
Раптово з'явився Зедд і проштовхався між Річардом і Карою.
— Шота! — Сердито викрикнув він. Його обличчя почервоніло, і причиною тому явно була не пробіжка по коридорах Замку. — Як смієш ти з'являтися в Замку! Спочатку обманом виманила у Річарда його меч, а потім…
Річард обхопив діда за груди, щоб той не кинувся вниз по східцях.
— Зедд, заспокойся. Шота говорить, що Чейз серйозно поранений.
— Та як вона взагалі…
Голос Зедда раптово перервався, коли він, нарешті, усвідомив слова Річарда. Його широко розплющені очі звернулися до Шоти.
— Чейз? Поранений? Добрі духи… як?
Тут Зедд помітив другу жінку, що стояла трохи позаду і тримала поводи коней. Він зажмурився немов від яскравого світла.
— Джебр? Джебр Бевінвьє?
Жінка тепло посміхнулася.
— Давно не бачилися. Я не була впевнена, що ви згадаєте мене, Чарівник Зорандер.
Цього разу Річард не став утримувати Зедда, коли той кинувся вниз по ступенях щоб укласти жінку в теплі, оберігаючі обійми.