Десяте Правило Чарівника, або Фантом
- Автор: Гудкайнд Терри
- Год: 2013
- Язык: украинский
- Год: Електронна книга "КОМПАС"
- Жанр: Фэнтези
Электронная книга - «Десяте Правило Чарівника, або Фантом». Краткое содержание книги:
І одного разу страшне дійсно сталося. Келен Амнелл, дружина легендарного Річарда Сайфера, лорда Рала, Шукача Істини, прокинулася, не пам'ятаючи нічого, крім свого імені.
Відтепер вона — найнебезпечніша з усіх людей, та, від кого залежить — бути чи не бути цьому світу. І щоб врятувати її і не допустити прийдешнього Хаосу, Мороку і Безумства, Річарду належить серед незліченних небезпек пізнати самі темні таємниці Десятого Правил Чарівника …
Ті дні, коли Келен оправлялася від страшних ран, а він показував їй природну красу свого лісового світу, дні, коли вона знову розцвіла здоров'ям, були кращим часом в його житті. Але все зруйнувала несподівана поява Ніккі, яка забрала його. Хоча він і розумів, що якщо не це, то сталося б що-небудь ще. Це був сон, а сни неминуче закінчуються. І поки світові загрожує Імперський Орден, нічиї мрії ніколи не збудуться. Замість цього всіх живучих чекає жалюгідне одноманітне існування під владою Ордену.
Вони завернули за колону із зеленого мармуру з золотими основою і капітеллю і кинулися до гранітних сходів, що закручувалися спіраллю вниз. Річард і Ніккі бігли попереду, дві Морд-Сіт по п'ятах слідували за ними. Колодязь сходової клітки був досить малий для Замку, але все одно більше тих, що Річарду доводилося коли-небудь бачити в Вестланді.
В кінці сходів Річард зупинився, замислившись на мить про найкоротшу дорогу, тому що в Замку це не завжди була та, яка такою здавалася. Крім того, загубитися в Замку було настільки ж легко, як у березовому лісі.
Кара на бігу протиснулася між Річардом і Ніккі. Не тільки для того, щоб поряд з ним з кожної сторони був охоронець, але і щоб попереду Річарда виявилася саме вона. Наскільки можна було судити, у Морд-Сіт не існувало поділу на ранги, але Рікка, як і інші Морд-Сіт, завжди підкорялися беззастережному авторитету Кари.
Річард упізнав унікальний малюнок з тонких чорних і золотих ліній, які прикрашали панелі червоного дерева в одному з бічних коридорів. З тих пір, як в дитинстві він вчився ходити по лісі, Річард звик використовувати деталі навколишнього оточення для орієнтування. Він запам'ятовував дерева по якихось відмітних ознаках: будь то викривлений сук, новий пагін або шрам на корі. Тепер це вміння згодилося, щоб знаходити дорогу в Замку, тільки орієнтирами слугували деталі архітектури.
Річард махнув рукою:
— Сюди!
Кара відразу ж побігла попереду Річарда.
Вони бігли, і гуркіт каблуків по кам'яній підлозі наповнював луною величезні зали. Ніккі ж бігла босоніж. Річард був трохи здивований, що вона може ось так, без взуття, бігти по грубому каменю. Вона була не з тих жінок, кого Річард міг би уявити біжучою босоніж. Хоча, навіть в такому вигляді, вона все одно виглядала якось… велично.
Ще вчора Річард боявся, що вона взагалі вже ніколи не зможе бігати. Його досі дивувало, що вдалося витягнути Ніккі з смертельної пастки. Та ще той удар блискавки, яка розбила скло! Якийсь час Річард був упевнений, що вона не виживе після того, як він перервав дію контрольної мережі. Не виявися в той момент поруч з ними Зедда, його побоювання цілком могли б виявитися правдою.
Вони повернули в ще один хол, де довгі килими поглинали звуки кроків. Килимове полотно тяглося до дверей між двома відполірованими до блиску колонами з червоного мармуру. За дверима відкривалося велике овальне приміщення.
Балкон, підтримуваний масивними колонами й витонченими арками, оперізував зал. Дверні прорізи в стінах на балконі вели в коридори, які подібно спиць в колесі розходилися на всі боки, ведучи в різні місця на всіх рівнях Замку.
Простір між колонами задзвенів луною від їх кроків, коли Річард, перескочивши сходинки, побіг по викладеній плиткою підлозі. У центрі приміщення височів фонтан у формі листка конюшини. Вода скочувалася по розміщених одна над одною фестончатих чашах, які поступово розширювалися донизу і виливалася в басейн, оточений біломармуровим підвищенням, яке у висоту доходило приблизно до коліна, і яке служило також лавкою. У сотні футів над їх головами через засклений дах кімнату заповнювали тепло і світло.
Досягнувши дальнього кінця кімнати раніше Кари, Річард ривком відчинив одну з важких подвійних стулок і зупинився на верхній з дванадцяти гранітних сходинок. По ліву руку від нього застигли Ніккі і Рікка, праворуч зайняла оборонну позицію Кара. Вони всі ніяк не могли віддихатися після короткого, але швидкого бігу по Замку.
Трава в загоні для коней у світлі раннього ранку здавалася зеленою і соковитою. Прямо за загородкою вгору піднімалися стіни Замку, перетворюючи внутрішній двір в подобу затишного каньйону. Минулі тисячоліття залишили на здійнятих увись стінах із щільно підігнаного, темного каменю блідий наліт. Бурі патьоки крейдяних відкладень створювали враження, що камінь повільно тане.