Світанок

Поки я якусь секунду чекала, щоб Карлайл узяв трубку, це видіння, яке я приписала Алісі, танцювало в мене попід повіками. Крихітне, гарненьке немовля, навіть вродливіше, ніж дитина в моєму сні, — маленький Едвард у мене на руках. Гаряча хвиля прокотилась у венах, розтоплюючи лід.

— Белло, це Карлайл. Що трапилося?

— Я… — я не знала, що говорити. А раптом він тільки поглузує з моїх висновків, скаже мені, що я божевільна? Може, мені просто сниться ще один яскравий сон? — Я трохи хвилююся за Едварда… Вампіри можуть переживати шоковий стан?

— Він поранений? — у голосі Карлайла прозвучала тривога.

— Ні-ні, — запевнила я його. — Просто… дуже здивований.

— Белло, я нічого не розумію.

— Мені здається… ну, мені здається, що… можливо… можливо, я… — я глибоко зітхнула, — вагітна.

Наче на підтвердження моїх слів я відчула легенький поштовх у нутрі. Рука смикнулася до живота.

По довгій паузі Карлайл згадав про свою медичну освіту.

— Коли був перший день твого останнього менструального циклу?

— За шістнадцять днів до весілля, — зовсім недавно я в голові все точно підрахувала, тож могла відповідати з певністю.

— Як ти почуваєшся?

— Дивно, — відповіла я, мій голос зірвався. Нова хвиля сліз ринула по щоках. — Все це звучить як маячня… Я розумію, що для всього цього явно зарано… Може, я таки збожеволіла. Але мені сняться чудернацькі сни, я весь час їм, і плачу, і блюю… І клянуся — от тільки-но щось ворухнулося в мене в животі.

Едвард підкинув голову.

Я зітхнула з полегшенням.

Едвард простягнув руку по телефон, обличчя в нього було блідим і жорстким.

— Е-е-е… здається, Едвард хоче з вами побалакати.

— То дай йому трубку, — напруженим голосом мовив Карлайл.

Не до кінця певна, що Едвард здатен говорити, я вклала трубку в його простягнуту руку. Він притис її до вуха.

— Це можливо? — прошепотів він.

Довший час він просто слухав, незряче витріщаючись просто себе.

— А Белла? — зрештою запитав він. Вільною рукою він пригорнув мене й притягнув ближче до себе.

Знову він довго, нескінченно довго слухав, а тоді мовив:

— Так. Так, обов’язково.

Він відірвав телефон од вуха й натиснув кнопку відбою. Одразу ж потому він настукав на трубці інший номер.

— То що сказав Карлайл? — нетерпляче запитала я.

Едвард відповів мертвим голосом:

— Він гадає, що ти вагітна.

Від цих слів мені на спину мов хто приском сипонув. Маленька ґуля забилася в нутрі.

— Куди ти дзвониш? — запитала я, коли він знову притиснув трубку до вуха.

— В аеропорт. Ми повертаємося додому.