Вогнем і мечем. Том перший
- Автор: Сенкевич Генрик
- Серия: Вогнем i мечем #1
- Год: 2006
- Язык: украинский
- Год: «Навчальна книга — Богдан»
- ISBN: 966-692-742-Х
- Переводчик: Євген Литвиненко
- Жанр: Историческая проза
Электронная книга - «Вогнем і мечем. Том перший». Краткое содержание книги:
У творі змальовано національно-визвольну боротьбу українського народу під проводом Богдана Хмельницького проти польсько-шляхетського панування.
Тут намісник перестав читати і спитав у Жендзяна:
— Що ж це ти там, бовдуре, патякав?
— Усе як треба, пане! — відповів Жендзян.
Намісник почав читати далі: «… бо куди ж мені, простачці, рівнятися до них. Та сказав мені пахолок, що ти, ваша милость, на жодну з них і дивитися не хочеш…»
— Оце ти добре сказав! — похвалив намісник.
Жендзян, правду кажучи, не знав, про що йдеться, бо намісник читав листа дуже тихо, але скорчив розумну міну і значуще кашлянув.
А Скшетуський читав собі далі: «… І я відразу втішилася, благаючи Бога, щоб він ще і ще тебе в такій зичливості до мене утримував і обох нас благословив, амінь. Я вже так за вашою милостю знудьгувалася, як за рідною ненькою, бо мені, сироті, сумно на світі, але не з тобою, ваша милость… Бог бачить, що у мене серце чисте, а за простоту на мене не нарікай, ти мені її вибачити мусиш…»
Далі вродлива князівна писала, що виїдуть вони з тіткою в Лубни, тільки-но дороги стануть кращими, і що сама княгиня хоче від’їзд прискорити, бо із Чигирина доходять вісті про якісь козацькі заворушення, тож вона чекає тільки повернення молодих князів, котрі в Богуслав на кінський ярмарок поїхали. «Ти, ваша милость, справжній чаклун, — писала далі Гелена, — бо навіть тітку до себе прихилити зумів…»
Тут намісник усміхнувся, пригадавши чаклунство, яким він прихилив до себе цю саму тітку.
А кінчався лист запевненнями у вічному й чеснотливому коханні, яке й має бути у майбутньої дружини до майбутнього чоловіка.
І справді видно було, що лист писався від щирого серця, тому, напевно, намісник і читав його від початку до кінця кільканадцять разів, повторюючи подумки: «Дівчино моя люба! Нехай же і Господь Бог мене покине, якщо я полишу тебе коли-небудь».
Потім намісник заходився розпитувати про все Жендзяна.
Спритний пахолок детально розповів Скшетуському про поїздку.
Прийняли його ввічливо. Стара княгиня випитувала в нього про намісника, а довідавшись, що той — рицар славний і довірена особа князя, та ще й чоловік заможний — і зовсім зраділа.
— Питала мене також, — мовив Жендзян, — чи завжди ваша милость слово тримає, коли щось пообіцяє, а я їй на це: «Милостива пані! Якби оцього жеребчика, на котрому я приїхав, було мені обіцяно, я знав би, що він од мене вже нікуди не дінеться…».
— От хвалько! — вигукнув намісник. — Але якщо ти вже так за мене поручився — кінь твій. Отже, ти не видавав себе за іншого, а відразу признався, що я тебе прислав?
— Признався, бо побачив, що можна, і відразу мене ще вдячніше прийняли, а особливо панна, котра така чарівна, що другої такої на світі не знайти. Довідавшись, що я від вашої милості приїхав, вона вже й не знала, де мене посадовити, і, якби не піст, я купався б, як вареник у сметані. А коли читала листа вашої милості, то сльозами від радощів його обливала.
Намісник теж від радощів замовк і тільки трохи перегодя поцікавився:
— А про Богуна ти нічого не дізнався?
— Незручно мені було у панни чи у пані про це питати, але я налагодив добрі взаємини зі старим татарином Чеглою, котрий хоч і поганин, але слуга панянці вірний. Він мені розповів, що спочатку всі вони дуже бурчали на вашу милость, а потім пересердилися, надто коли стало відомо, що розмови про Богунові скарби — вигадки.
— Як же вони в цьому переконалися?
— А це, добродію, сталося так: програли вони позов Сивінським, за яким зобов’язалися згодом гроші сплатити. Як настав термін, вони до Богуна: «Позич!» А він їм на це: «Добра турецького, каже, трохи маю, але скарбів жоднісіньких, бо те, що мав, процвиндрив». Як почули вони таке, відразу ж він для них змізернів, і вони до вашої милості прихилилися.
— Нічого не скажеш, добряче ти усе вивідав.
— Мій пане, якби я про одне дізнався, а про друге ні, тоді б ваша милость міг мені сказати: «Коня ти мені подарував, а кульбаки не дав». А що вашій милості робити з конем без сідла?