Феномен Фенікса
- Автор: Чемерис Валентин Лукич
- Год: 2009
- Язык: украинский
- Год: ФІТОСОЦІОЦЕНТР
- ISBN: 966-525-569-Х
- Жанр: Другие приключения
Электронная книга - «Феномен Фенікса». Краткое содержание книги:
У книзі також вміщено низку фантастичних повістей та оповідань, серед яких «Особлива місія мадам Крижанівської», «Подорож після смерті», «Інтерв’ю на Чорториї», «Ліліт — птиця нічної грішної любові» (вперше так детально розповідається про біблійну попередницю Єви, першу дружину Адама) та інші пригодницькі, містичні речі, гостросюжетні, із своєрідним поглядом письменника на різні загадкові явища, про таємниці людської душі і світу, що нас оточує.
Старий астроном, стоячи на колінах із схиленою головою побачив її внизу, у воді арика…
Кров бризнула в арик, а голова відлетіла далі…
З-за пазухи вченого випали книги, з якими він збирався працювати в тіні чинари…
І що з того, що вони його обезголовили, а обсерваторію зруйнували із затятістю неуків— фанатиків. (Фанатики — завжди неуки). Що з того, як правим був і залишився Алішер Навої:
«Султан Улугбек, потомок хана Тімура був царем, подібного якому світ ще не знав. Всі його родаки пішли в небуття. Хто про них згадає в наш час? Але він, Улугбек, протягнув руку до наук і домігся багато чого. Перед його очима небо стало близьким і опустилося вниз».
… Минуть роки, багато-багато років спливе у безвість. І ось почала всім здаватися історія про те, як ханові-астроному відрубали голову всього лише красивою легендою. Та коли вже в XX столітті відкрили гробницю Улугбека, то голова його лежала у нього на грудях. Виходить, таки її відрубали.
Є красиве повір’я в Україні про те, що зорі — це діти сонця. Уособлюються в образі маленьких хлопчиків. Створені богом для освітлення землі в нічний час. І звичайно ж для краси, бо немає нічого красивішого вночі, як сяючі зорі вгорі…
В інших повітах існували перекази, що зорі — це янголи, які сидять на сходинках неба із запаленими свічками в руках. Ще десь — що то грішні душі, поставлені Богом спокутувати гріхи свої; чи що то душі померлих людей, які відзначалися за життя свого добротою та безгрішністю, або ж дітки, які померли маленькими і не встигли за свого короткого життя нагрішити.
Зорі пов’язані з людиною. Кажуть, як хтось народжується, Бог запалює в небі його свічку у вигляді нової зорі. Так і вважається: скільки душ живе на землі, стільки й зірок горить у небі. Якщо людина веде доброчинне життя, її свіча-зоря горить на небі ясним, чистим світлом, а коли вона веде негоже життя, то й свіча-зоря її горить тьмяно, слабко… А ось падучі (летючі) зорі означають, що хтось помер. Загледівши таку зірку, треба перехреститися і вимовити «амінь». Ще десь певні, ще падучі зорі — то чорти, які хочуть уподібнитись до добрих янголів. От вони перевтілюються на зірки і вилазять на небо, щоб «світити світу». Янголи їх скидають з неба.
В інших краях певні, що то — змії летючі.
Комети, кажуть, теж зірки, тільки хвостаті. І з’являються вони на небі за велінням Божим для спонукання людей до каяття. Комета червоного кольору віщує війну, білого — мор чи голод. За народними віруваннями комета може підпалити землю, перекинути земну кулю, а впавши і зовсім покрити її. Або ж комета — то найстарша відьма, що ходить небом з дійницею в руках і керує земними відьмами…
Зоря вважалася найпрекраснішою богинею Русі. За віруванням наших предків вона рано— вранці відмикала ключем небесні ворота й випускала Сонце в небо. Сонце наздоганяло красуню, дівчину Зорю, що втікала і ставала криницею. На землю тоді падала «свята роса», яка і запліднювала землю. Бджоли, п’ючи духмяну росу, приносили солодкий мед. Так народжувалося диво з див — життя, тож Зоря була символом животворної й родючої природи[24].
Зоряницею звалася ранкова зоря, світанок.
Вважалося, як уже мовилося, що коли хто народжувався, одночасно з ним з’являлася й нова зоря. Звідси й вислів: народився під щасливою зорею[25]. Кожен вірив у свою щасливу зорю. Про таких щасливців і везунів казали, що вони зорі з неба дістають. А ще в давнину люди вірили: кожному дню і ночі передує зоря — ранкова чи вечірня. Тобто дві сестри, які служать Сонцю. А ще вечірньою зорею (і відповідно — ранковою) в Україні називали Венеру — найяскравішу з усіх планет.
Із зорею порівнювали дівчат. Співали:
Ой ти, дівчино, ясная зоре!
Чи у В. Сосюри: «Під беретом, ніжним, як пушинка, сині очі зорями цвітуть». Чи пестливе звертання до дівчини у Т. Шевченка: «Серце моє, зоре моя. Де це ти зоріла?»
Зорі й далекі людині, адже розташовані (за винятком Сонця) у бозна яких космічних далях, і в той же час вони близькі, адже щоночі так рясно висипають над головою!
Під зорями планети Земля народжуються, живуть і помирають люди. Під зорями живемо й ми і житимемо — покіль білий світ існуватиме і в його космічних далях мільярдами сяятимуть зірки…
24
Ось що зауважують спеціалісти: «Відоме нам життя включає дивно малу кількість хімічних елементів. В природі 85 стабільних елементів — життя використовує лише чотири: водень, кисень, вуглець і азот утворюють 95 відсотків речовини, що її ми називаємо живою. Ці ж чотири елементи — найбільш поширені у Всесвіті, якщо не рахувати інертних гелія і неона». Іншими словами, хімічний склад живої речовини більше нагадує склад зірок, ніж склад планети, на якій ми живемо. То виходить, ми діти не Землі, а — зірок?
25
Свято вірив у свою зорю знаменитий казкар Ханс Кристіан Андерсен. «Щаслива зоря сяє наді мною, — писав він, хай дещо поетично-захоплено, але щиро вірячи в те. — Багато хто заслуговує цього більше, аніж я… І навіть якщо ця зоря мусить закотитися, хай так і буде; все одно я можу сказати, що вона сяяла…»
Чи треба нагадувати, що життя наше тільки тоді чогось варте, коли ти будеш вірити в свою провідну зорю — неодмінно щасливу! — з такою впевненою вірою і поетичним завзяттям, з яким вірив у неї дещо наївний, але твердий у своїх переконаннях датський казкар…